— Такої великої вітрини мені ще не доводилось розбивати, — признався він, коли я вчасно схопив його. — Крізь менші проходив, але крізь таку велику — не випадало.
У мене було таке відчуття, що він у душі докоряє мені за втрачену можливість встановити скромний рекорд у розтрощуванні вітрин головою.
У самому ресторані події розгорталися в аналогічному напрямку, тому ми завбачливо сідали завжди в кутку, де обслуговував Феліче, який мусив терпляче зносити дрібні дивацтва свого співвітчизника.
— Ну, дорогий мій, що ти нам запропонуєш? — по-приятельськи запитував Джованні, розкриваючи меню і недбало простягаючи ноги під столом, причому його нога безпомилково впиралася в манжети моїх штанів.
— Є чудовий копчений сом… — радив офіціант, готовий зі службовою запопадливістю запропонувати найдорожче.
— Копчений сом… це ідея… — бурмотів Бенато і ворушив ногами, відчувши, що вони унизу замоталися в щось. — Цікаво, що ти запропонуєш нам крім сома…
Нарешті після тривалої співбесіди визначалося меню, а заодно й напої, і Феліче йшов у бік кухні.
— Які чудові квіти, — вигукував Бенато, простягаючи руку до кришталевої вазочки з великими гвоздиками.
У таких випадках я інстинктивно відсувався від столу, хоч вазочка не завжди перекидалася. Бували такі щасливі випадки. Компаньйон виймав одну гвоздику, обережно нюхав її і додавав:
— Але на цьому світі, дорогий друже, навіть краса оманлива. Ви, мабуть, чули про ті страшні орхідеї, запах яких рівнозначний смертельній отруті…
Отрути, натуральні й лабораторні, — то також була одна з улюблених тем Бенато, і він на деякий час поринав у неї, щоб заглушити приступи голоду. Нарешті Феліче приносив рибу, і Джованні накидався на їжу. Згодом його досвідчене око помічало якийсь недолік:
— Скажи, Феліче, що це за мода — копченого сома подавати з гвоздиками?
— Я думаю, що гвоздику ви самі поклали в тарілку, — пробував заперечувати офіціант.
— Думаєш… Але не впевнений… Ну, добре, залишимо це питання відкритим, — великодушно махав рукою Бенато, і келих його падав на землю.
З цього моменту й до кінця обіду він не раз скидав зі столу то виделку, то ніж, то якийсь келишок, отож Феліче мусив весь час вартувати поруч, щоб у будь-яку хвилину принести новий прибор. Але найбільша небезпека для навколишніх крилася у другій страві, якою найчастіше були біфштекс чи відбивна котлета, котрі необхідно різати. А компаньйон діяв з таким розмахом, що відрізаний шматок часто вискакував з тарілки, опиняючись на скатерті або ж на вашому костюмі. Траплялося, що вискакував не відрізаний шматок, а ціла відбивна котлета. Якось у подібному випадку котлета опинилася на колінах дами, що сиділа за сусіднім столом. Добре хоч, що дама передбачливо застелила коліна серветкою.
— Я не думав, що у мене такий снайперський талант, — шепотів мені Бенато, коли інцидент було загладжено. — Ви бачили? Впала точно на серветку, навіть не заляпала сукні.
Не обходилось без певного ризику і для самого Бенато. Пригадую, як одного разу, захопившись темою про неминуче наближення якоїсь комети, він зажурено сперся ліктем у тарілку з міланським соусом.
Найнезначимішими, звичайно, були пригоди з цигаркою, яку компаньйон залишав де попало і про яку згадував аж тоді, коли запах смалятини ставав нестерпним.
— Здається, щось горить, — бурмотів Бенато.
— Скатерть… отам, перед вами…
— А, нічого. Я боявся, щоб не штани.
Одного разу я дозволив собі несміливо докинути:
— Ви зі своїми цигарками можете наробити вдома пожежі.
— Я вже двічі горів, — недбало відповів мій співбесідник. — Нічого страшного. Якщо тільки застрахуватися. Я завжди страхуюся.
Покінчивши з обідом і розрахувавшись, ми знову прямуємо до контори. Власне, Бенато проводжає мене лише до найближчого рогу, аби пояснити, що в контору він не піде, бо на нього чекає якась ділова зустріч. Якщо судити з його сонного вигляду, то це, без сумніву, має бути зустріч з м'якою постіллю, де він має намір поринути у забуття і хоча б ненадовго позбутися гнітючих думок про світову катастрофу.
Отже, я простую до контори сам і присвячую дві години пресі й міжнародним подіям. Потім виходжу прогулятись центральною вулицею, оскільки наша фірма — за кілька кроків від центральної вулиці.
Тут усе недалеко від центральної вулиці — парламент, музей, кафедральний собор, банки, вокзал, казино, театр і таке інше. Усе, включаючи й місце, де я раз на тиждень підтримую зв'язок зі своєю людиною. Поки що тільки так, аби лиш знали, що я живий, хоча ще нічого не помічено. Насправді ж варіант «дельта» вже діє, якщо можна назвати дією рух на холостому ходу.