Пожежа, звичайно, не вирішує справи. Але існує безліч інших засобів. Два дні тому один із таких засобів було запропоновано Центрові у короткому посланні, залишеному в машині-тайнику. І тепер мені доводиться тільки вичікувати результату.
Але пожежа не вирішує справи. Вона завжди притягує глядачів. Збирається натовп. Пропихаються наперед цікаві особи на зразок Флори і Розмарі. Словом, конспірація поступається місцем циркові.
У цей момент унизу чути виразний цокіт дамських каблуків. Співмешканка повернулася з обходу навколишніх магазинів. Каблуки цокотять уже по сходах. Я вчасно розлягаюсь на ліжку, щоб розіграти невеличку сценку, яку можна подати під назвою «Спокійний сон».
— П'єре, ви спите?
— Думаю, що спав… перед тим, як ви зайшли, — невдоволено бурмочу я.
— І маєте намір спати далі, коли я вийду?
— Мабуть.
— А той факт, що сьогодні ввечері у нас будуть гості, вас анітрохи не бентежить?..
— Знову? — стогну з мученицьким виглядом.
— Хіба зустріч з Флорою вас не радує?
— Я не відчуваю потреби у трьох жінках. Мені досить однієї.
— А, так їх уже стає три? Це щось нове.
— Тільки тому, що Флора дорівнює двом.
— Облиште свої гімназистські жарти і, будь ласка, допоможіть мені.
— Що? Ще один зелений стіл купуватимемо?
— Ви ж знаєте, що сандвічі за п'ять хвилин не приготуєш…
Я страдницьки зітхаю і встаю. Що ж, світським втіхам передують кухонні страждання, як гласить тупа формула, вигадана кимось.
Точно в означений час у дверях чується дзвінок: це, звичайно, Ральф Бентон, акуратний, як завжди. Він дарує Розмарі букет вогняно-червоних тюльпанів, а мені — бліду сонну усмішку й починає походжати по холу, щоб не м'яти передчасно костюм у кріслі.
Світло-сірий костюм у поєднанні із сніжно-білою сорочкою чудово пасують до його матового обличчя і густого чорного волосся — деталь, яка, мабуть, добре відома юрисконсультові.
В тому, що американець любить наряджатися, немає нічого дивного. Однак людина любить наряджатися для когось, а у Бентона, наскільки я помітив, немає особливої прихильності до самок. І це вже дивно. Правда, можна допустити, що він має потяг до самців, але це припущення було б надто вульгарним.
Розмарі вийшла на кухню, щоб принести щось, і Ральф хоч-не-хоч вимушений розпочати суто чоловічу розмову. А що може бути темою чоловічої розмови, як не гроші й угоди?
— Ну, П'єре, сподіваюсь, що у вас є підстави бути задоволеним. Ціни на продовольчі товари зростають…
— Зростають, — киваю головою. — Але не розумію, чому я повинен бути задоволений.
— Невже? Значить, ви не раді, що продаватимете дорожче?
— Аніскільки. Адже треба буде й купувати дорожче.
— Однак у вас, мабуть, є запаси…
— Боюся, що ви приймаєте мене за когось іншого, Ральфе. Я належу до тих паріїв своєї професії, які сьогодні купують, щоб завтра продати. І якщо не продадуть завтра, то післязавтра не зможуть купити…
Він, мабуть, збирається відповісти, що я прибідняюся або ще щось у цьому роді, але біля входу знову дзвонять, і я мушу йти зустріти Флору. Півтори жінки. Світлий костюм з шотландки й біла мереживна блуза, яку розпирає плоть.
— Ви — сама весна, Флоро…
— Стараюсь виправдати своє ім'я, мій хлопчику, — скромно відповідає вона. І, по-материнськи поляскавши мене по щоці, додає: — Дивіться, дивіться… Надійде Розмарі — будуть бідні ваші вуха.
В цей час, як і слід було сподіватися, справді виринає Розмарі й вигукує: «Ах, нарешті, дорога»; Флора відповідає: «Рада бачити тебе, мила». Розмарі додає: «Костюмчик тобі дуже до лиця», — немовби підкреслюючи цією зменшувальною формою, що в костюмчик спокійно можуть уміститися четверо картярів; Флора, у свою чергу, зауважує: «Довга сукня дійсно робить вас вищою». Цей репертуар зміїних люб'язностей дуже добре відомий, так що немає потреби його перераховувати.
Ніяких несподіванок не приносить і хід гри, до якої ми одразу ж приступаємо. Мається на увазі, що я, як звичайно, програю. Програю незначні суми, але послідовно і неодмінно, так що навіть Флорі не вдається витягти мене з трясовини.
— Надійтеся на мене, мій хлопчику, я врятую вас, — заявляє вона, сідаючи навпроти з непроникним обличчям жінки-вамп і войовничо випинаючи свій могутній бюст.
— Сумніваюся, — скептично мимрю я.
— Тільки не сумнівайтеся! Коли йдете до лікаря або до жінки, треба відкинути будь-які сумніви, інакше успіху не ждіть.