Успіх справді не приходить, і моє жахливо стійке невезіння вищерблює кілька франків із Флориного виграшу.
— Нічого, зате вам пощастить у коханні, — заспокоює нас Ральф, у якого хронічна криза дотепності.
А німкеня стріляє в мене швидким красномовним поглядом, який, незважаючи на картярські невдачі, здається мені блакитно-синім. Схоже на те, що ця жінка таки має деякі проекти щодо мого майбутнього, якщо тільки мені не ввижаються химери.
Може, цей уїкенд — остання доза пригнічення у тій сонній терапії, на яку я приречений ось уже шість місяців?
Новий тиждень починається з важливого повідомлення: Центр прийняв мій план з незначними поправками і дав вказівку діяти. Нарешті.
В результаті обміну думками між Бориславом і мною за посередництвом Бояна проект доводиться до остаточного вигляду, уточнюється розкладка часу. Настав момент активізуватися всім, навіть якщо хтось із нас погорить. Зараз найбільше ризикує Борислав.
Бориславові випадала висока честь або, якщо хочете, неприємне завдання — увійти в прямий контакт з Ганевим. Вирішено, щоб у п'ятницю вранці мій приятель подзвонив по телефону удаваному Горанову, запропонував зустрітися віч-на-віч, навіть змусив його до цієї зустрічі невиразними обіцянками і погрозами, аби Горанову стало ясно, що людина на другому кінці проводу знає про його комбінації.
Рандеву мусило відбутися того ж дня, щоб не дати Ганеву можливості підготувати засідку чи якусь іншу махінацію. У мої функції якраз входило стежити за сусідньою віллою і вчасно попередити Борислава, якби Ганев вдався до сумнівних дій. Попередження я мав передати Бориславові через Бояна.
П'ятниця, ранок. Я неквапливо купаюсь, повільно голюся, не поспішаючи снідаю — взагалі даю Розмарі можливість вирушити до міста раніше від мене. Так воно і виходить.
Потім займаю своє звичне місце для спостереження і дивлюся крізь щілину в шторі. У п'яти метрах від мене Пенев щойно закінчив мити «шевроле» і зараз натирає його до блиску. Сподіваюся, що він готує машину для себе, а не для Горанова.
Дивлюся на свій годинник: дев'ята. Думаю, що Бенато буде неприємно здивований моєю відсутністю і навряд чи оцінить позитивно надану йому можливість самому заплатити за свій обід у «Золотому ключі». Пенев відчиняє ворота, сідає у «шевроле», виводить його на алею і ще вниз, до центру. Це добре.
Через деякий час я вдруге дивлюся на годинник, а трохи згодом — втретє: десята година. За нашим планом Борислав якраз у цю хвилину набирає номер. Так і є. Крізь відчинене вікно холу, що навпроти, — похмурого і напівтемного в цей сонячний ранок, — я відмічаю появу темно-червоної плями — це знайомий мені халат сусіда. Ганев повільно, як немічний привид, підходить до телефону, що стоїть на буфеті, і бере трубку.
Розмова тягнеться довше, ніж передбачалось, однак причини я не можу знати. Нарешті старий кладе трубку і деякий час стоїть біля буфета: видно, обдумує. Тільки б не планував якої-небудь дурниці, яка дорого коштуватиме нам усім, в тому числі і йому. Старий робить кілька кроків до вікна, спирається обома руками на підвіконня і дивиться просто сюди. Звичайно, не бачачи мене. Думаю, що зараз він взагалі нічого не бачить, бо на його похмурому обличчі застиг вираз глибокої задуми. Потім Ганев обережно повертається, ніби боячись зламати хребет, і повільно зникає у напівтемряві холу.
Рівно о пів на одинадцяту авторучка у мене в руках попереджуюче потріскує. Я не бачу Бояна, та в цьому й немає потреби, бо мені відомо, що зараз він зі своєю машиною знаходиться за садом, там, за вкритими свіжою зеленню яблунями.
— Зустріч — середа о дев'ятій, — чути голос хлопця. «Середа о дев'ятій» нашою мовою означає «завтра о шостій».
Отже, Ганев відклав рандеву на завтра, а Борислав відступив. Зараз не час питати, чому і як. Хоча ми розмовляємо на хвилі, відомій лише нам двом, але залізне правило гласить, що коли турбуєш ефір словами, найкраще бути якомога оперативнішим і лаконічним.
— Поки що нічого, — передаю я у свою чергу. — Зустріч о другій.
«Зустріч о другій» слід розуміти так, що наступний сеанс зв'язку відбудеться сьогодні о п'ятій годині. І все.
Відтепер слід тримати під безперервним наглядом віллу й місцевість навколо. Добре все-таки, що день погідний і Ганев залишив вікно у холі широко відчиненим. Тільки-но я встигаю благословити цю зручну обставину, як старий виринає з напівтемряви, обома руками зачиняє вікно і на довершення всього опускає важку штору. Кінець видимості.
Які наслідки може мати відстрочка на кілька годин? Якщо Ганев вирішить подати сигнал тривоги, він має можливість зробити це вночі або використати Пенева як посланця. Єдине, що я міг би з відносною впевненістю сказати, це те, що сам Ганев не покине дому і що ніякий рятівник не прийде на допомогу. У нас одна серйозна надія: старий, як людина розумна, має досить часу, щоб зважити всі «за» і «проти» й вирішити, що майбутня зустріч нічим йому не загрожує і що в його інтересах дізнатися про наміри іншої сторони.