І все-таки ризик є. Не лише в тому, що я, можливо, переоцінив здоровий глузд цього типа. Ризик і в тому, що цей тип, можливо, взятий під нагляд також людьми, які не чекають спеціального запрошення, щоб включитися у гру. Якими б невинними не виглядали зараз чарівна Розмарі й пишна Флора, їх присутність тут — певна ознака, що не тільки трикутник «дельта» цікавиться Ганевим.
Таким чином, о п'ятій годині. Це найзручніший час. Бо звичайно моя квартирантка в таку пору ще не встигає повернутися. Але саме сьогодні вона, як на зло, повертається о четвертій п'ятдесят. Вірна своїй компанійській вдачі, Розмарі поспішає зайти в мою спальню, щоб глянути, як я себе почуваю. Виявляється, я хворий. Хоч і не на смертному ложі.
— Температура є? — співчутливо запитує вона, простягаючи білу руку до мого лоба.
— Думаю, що немає, — поспішаю з відповіддю. — Але в мене страшенно болить голова. Буду вдячний вам, якщо ви проскочите до Острінга й візьмете мені пірамідону.
— Навіщо вам цей жахливий пірамідон, — заперечує жінка. — Я дам аспірин.
— Ні, краще пірамідон, — наполягаю я, знаючи, що вона його не вживає. — Аспірин подразнює мені шлунок.
— Ви ж знаєте, що я готова на будь-які жертви заради вас, — відступає Розмарі і спускається вниз.
Але через хвилину чути її радісний голос.
— Вам щастить, мій дорогий! Я знайшла пірамідон тут, у шухляді.
Вона з тріумфом приносить пірамідон і кухлик води, тим часом уже за три хвилини п'ята, і єдине, що спадає мені на думку в цей момент, — попросити Розмарі замінити воду чашкою гарячого чаю, на що жінка, хвалити бога, відповідає: «Ну так, звичайно, чашка чаю вам краще допоможе», — і знову спускається вниз.
Приготувати чашку чаю — справа не складна, та все ж вона триває достатньо, щоб встигнути повідомити Бояна про необхідність стежити за Пеневим і про те, що наступний сеанс зв'язку відбудеться завтра о восьмій.
Пенев уже півгодини як повернувся, але я не знаю, де він зараз і що робить, бо неможливо одночасно вдавати з себе хворого й стирчати біля вікна, тим більше що Розмарі вже несе мені паруючу чашку і змушує пити, поїси чай гарячий…
Нарешті, коли я простягаюсь на ліжку і закриваю очі з хворобливою гримасою мученика, Розмарі залишає мене на самоті, і ця обставина дозволяє мені знову зайняти свій спостережний пост за шторою, хоча й без особливого результату, бо до самого вечора нічого не трапляється і ніхто з двох сусідів не виходить з вілли, принаймні у полі мого зору; зате близько дев'ятої години Розмарі приносить нову чашку чаю і вдруге примушує мене наливатися гарячим питвом і ковтати пірамідон.
Під дією такого гарячого піклування з мене цілу ніч ллється рясний піт, однак лихо не без добра: це не дає мені впасти у принадні, але небезпечні обійми сну, я до кінця залишаюся на своєму посту за шторою й досить чітко бачу сад і входи, освітлені лампою з вулиці, та все залишається без змін.
— Нічого, — чути з передавача голос Бояна в означений час.
— Нічого, — повідомляю і я.
Наступний зв'язок призначаю на половину шостої — як останній сигнал перед фатальною зустріччю. Трохи згодом приходить Розмарі, щоб запитати, як я почуваю себе; я поспішаю запевнити її, що мені значно краще, навіть зовсім добре, бо плекаю надію, що вона поїде своїм червоним «фольксвагеном» у місто, адже сьогодні субота. Цей тип переплутав усе своєю відстрочкою зустрічі. Розмарі крутиться вдома аж до другої години, потім знову приходить повідомити, що скочить у якесь кіно, і відразу заспокоює, що це ненадовго.
— Але навіщо псувати собі уїкенд заради мене, моя дорога, — протестую я. — Кажу вам, що мені вже добре.
Вона, одначе, запевняє мене, що не має наміру затримуватись, гадаючи, що цим приносить мені бозна-яке задоволення; я в цей час не без підстав думаю, що через три години вона появиться тут у найбільш непідходящий час, тобто якраз у момент зв'язку.
Нарешті я сам. З полегшенням зітхаю й підходжу до штори. Нічого вартого уваги, тим більше що вікна напроти все ще завішені. Десь аж коло четвертої Ганев з'являється на терасі і вмощується у шезлонг під смугастим зелено-білим навісом. Витягнувшись і зажмуривши очі, він стає схожим на сплячого, а можливо, і мертвого Дракула, з тією лише різницею, що довгі й гострі зуби вампіра замінені мирними штучними щелепами.