— Ви не могли б бути точнішим? — запитує чоловік, забираючи з зубів уже мокру сигарету й кидаючи її в попільничку.
— Я сказав: діаманти. Діаманти, які лишив Горанов і за якими ви вже хтозна-відколи безрезультатно полюєте. І даремно сподіваєтесь докопатися до них через Віолетту, або через Флору, або власними зусиллями. Абсолютно даремно, Пенев. Бо вони у мене.
— Досьє… Діаманти… Казочки, — зневажливо мимрить чоловік.
Але той факт, що він уже втратив будь-який інтерес до довгої скандінавки, свідчить про інше. Він дістає з кишені пачку сигарет без фільтрів — для холодного куріння він завжди бере без фільтрів — і затискає нову сигарету кутиком губів.
— Здається, ви справді не уявляєте собі реального становища, — зауважую я спокійно. — Ви бережетеся тютюну, щоб довше жити. І навіть не підозрюєте, що життя ваше має всі шанси залишитись таким, як ця незапалена сигарета, яку ви постійно жуєте. Ті, що знищили Горанова, збираються розправитись і з Пеневим. Я навіть припускаю, що вони вже давно готові до операції. Отже, коли хочете вціліти, не витрачайте марно часу на розмови і пусті вагання.
Репліка досить довга, щоб дати артистці можливість стягнути панчохи, а Пеневу — подолати хитання.
— Ви про які досьє? — раптом запитує він, не забуваючи додати: — Якщо взагалі є якісь досьє.
— В них записані мої близькі, які вже не бажають фігурувати там і взагалі хотіли б спати спокійно в майбутньому.
— Значить, ви болгарин? — запитує сусід на цей раз рідною мовою.
— А ви як вважаєте, хто я? Американський негр? — відповідаю тією ж мовою.
Він не відповідає на питання й заглиблюється у свої думки; тим часом висока жінка на естраді царственим жестом відкидає геть бюстгальтер і нарешті доходить до кульмінації номера — звільнення від плавок. Оскільки мій співбесідник навіть у цей напружений момент не підводить очей на красуню, а роздуми його починають здаватися мені надто довгими, я наважуюсь допомогти йому:
— Мушу попередити вас: коли ви сподіваєтеся врятувати себе ціною мого життя, то це тотальна помилка. Те, що я відкриваюся перед вами, мусило б підказати вам, що тил у мене добре забезпечений. Люди, які ліквідують вас при будь-якій спробі зрадити, є, і вони напоготові, Пенев. Вони не випускають вас з очей, і немає такого місця, куди б ви могли сховатися, щоб уникнути кулі.
І оскільки справа й так уже дійшла до цього, дозволяю собі додати:
— По суті, ви вже давно заслуговуєте кулі. Я проявляю надзвичайну великодушність, надаючи вам амністію. Коли ж зважити, що разом з амністією я даю вам і діаманти, то великодушність ця справді фантастична.
— Чим фантастичніша річ, тим меншого довір'я вона заслуговує, — не без деякої підстави відповідає Пенев.
— Ви дуже добре знаєте, що люди, яких я представляю, не цікавляться діамантами. Особливо коли вони крадені.
— А, власне кажучи, що то за діаманти, про які ви весь час мені говорите? — починає невеличку перевірку сусід.
— Багатокаратові. Неймовірна колекція. Зі смаком складеш у маленьку чорну коробку.
— Скільки штук?
— Дев'ять,
— Помилилися, — хитає головою Пенев. — Десять.
— Було десять. Але один уже потрапив на ринок крадених речей. Так що тепер дев'ять.
Він, звичайно, чудово знає, що їх дев'ять. Просто вдається до хитрощів, щоб дізнатись, наскільки я в курсі справи.
Довга скандінавка вже зникла за завісою, поступившись місцем великій мулатці з визивними формами в легкій попліновій сукні. Ця явно працює за принципом «Економте наш час».
— Не мудруйте, — нагадую я сусідові. — Якщо будете мудрувати, операція може не відбутися. У вас дуже мало часу, щоб устигнути зібрати свої манатки і зникнути.
— Між іншим, як ви собі уявляєте ці досьє? — запитує Пенев, підвівши нарешті голову і глянувши на мене.
— Їх зовнішній вигляд мене зовсім не цікавить. Ані спосіб, яким вони написані. Ані шифр, якщо він є.
— Шифру нема, — заспокоює Пенев. — Але є інше: ці досьє, громадянине, розрізані на три вертикальні смужки. Десять аркушів, розрізаних натроє, — це становить тридцять шматочків, так? Ну ось. Навіть якщо і дійде до діла, я зможу запропонувати вам всього десять шматочків з цієї серії.
— А де решта?
— У двох різних місцях.
— Але ви знаєте, де точно знаходяться ці місця?
— Одне — так. Що ж до другого, то про нього мусите запитати Горанова.
— А де саме те, одне?
— А де діаманти?
— За них не турбуйтеся. Я можу їх вручити вам ще цього вечора.
— Коли вручите, тоді одержите й інформацію. Разом з десятьма смужками.
— Обмін, який ви пропонуєте, абсолютно нерівноцінний.