— Я вам нічого не пропоную. Пропонуєте ви.
— Все одно він нерівноцінний.
— Я не можу дати більше, ніж маю, — знизує плечима Пенев.
— А що містять у собі ваші «смужки»?
— Найголовніше: псевдоніми. Аркуші, як я сказав, розрізані натроє. В одній частині — псевдоніми, в другій — прізвища, в третій — дані про відповідну діяльність.
— Але псевдоніми — не найголовніше.
— Для нас — найголовніше, бо ми з ними працюємо. В усякому разі, що маю, те і пропоную.
— Пропонуєте дрібниці, які нічого не значать. Я розраховував на інше.
— Може, я також розраховував на інше, але, як бачите, дійшов до того, що починаю оборудку з таким, як ви… — похмуро бурмоче він і зминає мокру сигарету в попільничці.
Це для нього справді вершина падіння, бо, не маючи більше можливості зраджувати свою вітчизну, він змушений тепер викрити частину зрадництва, загребти здобич і щезнути в невідомому напрямку.
Мулатка давно вже з рекордною швидкістю скинула з себе майже все, але це виявилось лише скромним вступом до головної частини атракціону — якогось нескінченного шаленого танцю під навіжений вереск магнітофона.
— Ще кілька слів, — кажу. — Відносно передачі. Я пропоную влаштувати її ще цієї ночі.
Ще цієї ночі. Довір'я панів до слуг — якщо воно взагалі колись існувало — останніми днями упало зовсім. За Пеневим стежать, і це йому добре відомо. Однак, вступивши з ним у контакт, — а цей контакт зараз неминучий, — я теж можу потрапити під нагляд, хоча б у мене було скільки завгодно пристойних приводів для легенди про одну випадкову зустріч у випадковому закладі. Тому необхідно поспішати.
Жменя діамантів вартістю в мільйони доларів здатна закрутити голову навіть найбільш обачному хитрунові. Так сталось і з Пеневим. Він збирався було, як хвалився перед Флорою, купити віллу за свій рахунок — звичайно, за гроші ЦРУ. І ось ЦРУ усуває його від оборудки, й на торзі з'являється Кьоніг. Відкритий вихід Кьоніга на сцену, як і раптова поява несподіваної спадкоємиці, викликають у Пенева страх, що здобич, до якої він так довго підкрадався, може бути раптом перехоплена у нього. Це штовхає його на свавільні дії, зокрема на невідступне стеження за Віолеттою, чого, можливо, ніхто йому не доручав і що якраз тепер засікли люди типу Кьоніга. Не виключено й таке: замах на Кьоніга у віллі приписали Пеневу з огляду на те, що іншого можливого виконавця не було. Так чи інакше, спадкоємець Горанова — під наглядом. І ця деталь не лише примушує його замислюватись, а й, напевне, підштовхує до рішення якомога швидше виместися звідси і піти в підпілля.
У підпілля? Куди? Якщо людина встигла якось утекти зі своєї батьківщини, якщо їй один раз вдалося змінити гамірний Мюнхен на тихий Берн, то це не означає, що можна безперестанку стрибати з місця на місце, особливо коли ЦРУ несхвально дивиться на подібне безглуздя. Але це вже проблеми самого Пенева.
Зараз важливо, щоб операція відбулася без ускладнень. Ще цієї ночі. Отже, за нашою домовленістю Пенев першим залишає задимлений червоний напівморок сексуального підвалу, трохи пізніше виходжу я і їду на деякій відстані за його «шевроле». У мене немає серйозних підстав побоюватись, що спадкоємець пана Горанова спробує обманути і видати мене. Він не в такому становищі, аби дозволити собі подібну розкіш. І все ж, як людина бувала, я волію їхати за ним, спостерігаючи віддалік, чи не спробує він звернути кудись із прямого шляху.
Якщо вірити відображенням, які мелькають у дзеркалі, хвоста за нами немає. Проте я вже казав, що не люблю піддаватись ілюзіям. У розпалі технічної ери існують найрізноманітніші способи непомітного стеження. Саме тому операцію призначено на третю годину ночі, тобто залишиться досить часу, щоб після того повернутись додому і виспатись, навіть якби треба було й зачекати.
Третя година. Обстановка досить знайома для людей старого покоління, які ще пам'ятають тужливу пісню: «Нічка тиха й безмісячна, липи ронять золотий пилок…»
Що стосується лип, то це, звичайно, поетична вільність: у саду біля моєї вілли їх немає, однак усе решта абсолютно точно, під прикриттям тиші й темряви пробираюсь у глиб галявини серед густих яблунь, де між двома садибами стоїть на низькій огорожі нікому не потрібна кам'яна ваза.
Незважаючи на темряву, помічаю, що біля вази, по той бік огорожі, мене вже чекає Пенев.
— У мене пістолет, Лоране, — попереджає він. — Якщо маєте якісь погані наміри, то ліпше забудьте. Продірявлю тельбухи, хоч і доведеться потривожити квартал.
— Я теж озброєний, — обманюю якомога нахабніше. — Але думаю, що ми прийшли сюди не для того, щоб дірявити один одного. Діставайте папери.