— Так само, як Горанофа: ножем у спину.
— Виявляється, ви не слухаєте мене, — з легким докором бурмоче Бенато. — А я вам кажу, що в наші дні ці убивства справді набирають загрозливих розмірів…
Нарешті подають коктейлі, а слідом за ними теляче філе з макаронами по-італійськи, зелений салат, фруктовий салат, каву і чарочки коньяку для кращого травлення. Словом, якщо не брати до уваги кількох розбитих бокалів і перекинутих приборів, обід проходить цілком нормально не лише для Бенато, а й для Флори, яка, незважаючи на передчасну загибель знайомого зі свого кварталу, має прекрасний апетит.
— Вип'ємо ще по каві, — пропоную я з надією почути тільки те, що чую:
— Чудова ідея, однак особисто я вже вставатиму. Важко залишати цю приємну компанію, але я змушена йти: невідкладна зустріч.
Що ж стосується Бенато, то йому не тільки важко залишати нас, а й навіть говорити важко, бо пообідня сонливість остаточно здолала його, так що для нього зустріч з домашнім ліжком справді невідкладна. Тому я відправляю свого компаньйона, прошу у Феліче ще одну каву і запитую:
— Коли його знайшли?
— Його виявила ота, Віолетта, близько одинадцятої. Приходить додому, направляється до кухні й наскакує просто на нього — розпростертий у передпокої з ножем у спині. І, мабуть, був убитий незадовго перед тим, бо Віолетта вийшла аж біля десятої, щоб відвідати кондитерську на Острінгу.
— Між десятою й одинадцятою. Швидко діють, — бурмочу я.
— Залиш ці деталі для поліції, мій хлопчику. Для нас найважливіше інше: чия тепер черга.
— Питання слушне. Я радий, що ти пам'ятаєш про це.
— Чого тут радіти?
— Так легше побачиш користь від співробітництва зі мною.
— При умові, якщо гра чиста, — докидає Флора.
— За це не бійся. Бійся іншого: у тебе небезпечні суперники, дорога.
— Я знаю це й без тебе. Однак сподіваюся, що вони — і твої суперники.
— Мене не цікавить…
Я не закінчую фрази, бо дама подала застережливий знак про наближення кельнера. А коли Феліче відходить, розмова точиться в іншому напрямку:
— Ну як, зустріч влаштована?
— Тільки тому і прийшла, щоб ощасливити тебе. Слова звучать у тоні досить похмурого гумору.
— Де і коли?
— Точно о шостій. Внизу, при вході в ліфт. Сподіваюсь, ти знаєш, де це.
— Який ліфт? Отой, біля Кафедрального собору? — запитую невинно.
— Власне. Таж не в Емпайр Стейт Білдінг.
До шостої години ще далеко. І оскільки Флора вирішила залишитися, щоб купити дещо на головній вулиці, я їду машиною на Острінг з наміром почути деякі подробиці про вбивство від милої Розмарі. якій завжди все відомо.
Однак я не застаю Розмарі вдома. Після пам'ятної ночі у Флори в мої стосунки з квартиранткою закрався легкий холодок. Зовсім легенький, ледве помітний, але все-таки холодок.
— У мене таке враження, що ви дуже щиро й занадто самовіддано атакуєте цю німкеню, — зауважила моя піднаймачка, коли я з'явився наступного ранку.
— Якщо мені не зраджує пам'ять, ви самі поставили переді мною це завдання, — намагався я виправдовуватись.
— Так, але не в сексуальному плані, як ото ви, здається, зрозуміли.
— Сексуальний план… Давайте не будемо перебільшувати, — примирливо пробурмотів я.
— Не думайте, що я ревную. Просто за вас боюся. Чоловік завжди починає з якихось дрібних відхилень від нормального смаку — скажімо, вульгарно велика жінка або щось у ньому роді. А потім зовсім непомітно доходить до тяжких збочень.
— Не будемо перебільшувати, — повторив я. — Це зроблено тільки для вас.
— І який результат? Не той, що інтригує вас, а інший, котрий цікавить мене.
— Якщо ви вважаєте, що таку фортецю, як Флора, можна взяти за одну ніч…
— А скільки вам ще треба ночей, щоб повністю оволодіти укріпленням? Тисяча і одна? Чи трохи більше?
— Ваша іронія починає засвідчувати брак смаку, мила. Я не заперечую, що це дає мені певне задоволення. Видно, ви все-таки ревнуєте мене.
— Облиште ілюзії. Мені абсолютно байдуже. І якщо я трохи й зла, то тільки через те, що за всю цю ніч ви взагалі не згадали про мене і про мої турботи.
— Не знаю, як мені переконати вас, що я про інше не думав.
— Тільки факти, милий. Факти і більше нічого.
— А факти у даний момент такі: Флора справді цікавиться діамантами, і через це вона тут.
— Про це неважко здогадатися.
— І що за Флорою, як і за вами, ховається інша людина.
— Я це підозрювала.
— І цією іншою людиною є німецький торговець Макс Брунер.
— Торговець чим?
— Не діамантами. Але, як вам відомо, діаманти цікавлять не лише ювелірів. Інакше ювеліри не мали б кому їх продавати.