Я був не настільки легковажним, щоб не погодитись, тим більше що катастрофа ставала очевидною, а подорож мала бути забезпечена справними документами; до того ж Гораноф обіцяв винагородити мене за послугу, а він не з тих, хто кидає свої слова на вітер. Ми вирішили податися маршрутом Відень — Інсбрук — Брегенц і вже там, на березі озера, залежно від ходу подій, вирішити, чи відправитися до старої Німеччини, чи шукати способу втиснутись у Швейцарію. Я розпорядився привести у повний порядок «опель», склав у багажник все необхідне, ми забезпечили себе документами і шостого вересня рано-вранці помчали повним ходом — я, Гораноф і Ганеф.
Я категорично попередив їх, щоб брали тільки ручний багаж, оскільки провізія і пальне займали дуже багато місця; Ганеф справді захопив лише валізку з білизною і канцелярську сумку, Гораноф же мав з собою дві валізки, одна з яких була надзвичайно важка, так що я міг, навіть не відкриваючи, здогадатись, що там міститься. Звичайно, це цілком нормальна річ — взяти з собою найцінніше, коли вирушаєш у невідомість, і, можливо, назавжди; але під час довгої дороги й неминучих довгих розмов від нудьги і пригніченості Ганеф не переставав кепкувати з валізки Горанофа, пропонуючи викинути її кудись, щоб машині було легше. Гораноф резонно заперечував, що розумна людина не вирушає в дорогу без рухомого майна, а Ганеф відповідав, що рухоме майно — це не обов'язково злитки золота, що якраз розумна людина забезпечує себе такими речами, вартість котрих не є прямо пропорційною їх вазі, і що в отій його тоненькій сумці, наприклад, знаходяться папери, які варті більше, аніж різні золоті злитки.
Найпершим і в той же час найважчим завданням було перетнути неспокійні райони Югославії, де партизани вже загрозливо заворушились, і якщо ми кінець кінцем перетнули їх без особливих інцидентів, не наскочивши на партизан, то це сталося, ясна річ, не внаслідок якогось там уміння з нашого боку, а чисто випадково. І все-таки, оскільки під час довгої мандрівки люди пізнаються набагато краще, ніж під час довгої гульні, я мушу сказати, що Ганеф був мені значно симпатичнішим від Горанофа, який ніяк не міг позбутися своїх манер жирної риби, вважаючи, що коли треба влаштувати нічліг або дістати трохи городини, то це неодмінно мусимо робити я і Ганеф, поки він, велика риба, сидить в «опелі» й пантрує свої тельбухи, і що взагалі ми — його ад'ютанти лише тому, що Ганефу забезпечено місце в машині, а мені обіцяна якась гіпотетична винагорода.
Мабуть, на цій основі між мною й Ганефим встановилося щось на зразок дружби, особливо після того, як ми в'їхали в Австрію, де Гораноф відчув себе уже зовсім спокійним, а заодно і зовсім розпустився, вважаючи нас мало не слугами лише тому, що пачки німецьких банкнотів були у нього, а не в нас.
Саме так у нас виник проект при нагоді випотрошити цю жирну рибу, випотрошити, звичайно, у переносному, а не в буквальному значенні слова; взагалі, зрозумійте мене правильно і майте на увазі: якщо я розповідаю вам ці речі, то не від надмірного довір'я до вас, а просто тому, що це слова віч-на-віч, які ви аж ніяк не зможете використати проти мене.
Для обох болгар війна уже закінчилась, і вони знали це, бо ми ще у Відні почули, що росіяни увійшли в Болгарію; вони обоє мали намір перебиратися до Швейцарії, а я вирішив з'явитись у комендатуру в Брегенці і взагалі не захоплюватися емігрантськими авантюрами: авантюри мене ніколи не приваблювали. Так що наші шляхи розійшлись, але, — перш ніж розпрощатися, належно, як порядним торговцям, розрахуватись.
Це сталося по обіді десь між Блуденцом і Фельдкірхом, якщо ви бували у цих місцях; гірська дорога була безлюдна, я звернув з полотна і заїхав у гайок.
«Що таке? Чому зупиняємось?» — скинувся Гораноф, який було задрімав.
«Бензин закінчився». — сказав я. Власне, так воно й було, хоч вони обидва цього не знали.
«А чому не сказали вчасно? — огризнувся торговець. — Цього вечора ми повинні бути в Брегенці…»
«Візьмемо у якогось військового грузовика, — заспокоїв я його. — Гроші ж є. І оскільки зайшла мова про гроші, то чи не пора, користуючись зупинкою, залагодити наші розрахунки?»