Коли я підходжу до неї, дебела жінка мало не підстрибує з переляку.
— Нам з вами треба зараз же поговорити віч-на-віч, — шепчу я.
Жінка не дуже здивована моєю пропозицією, але заперечливо хитає головою:
— Це виключено. Мене в машині чекає Димов.
— Тоді зустріньмось пізніше…
— Де?
Називаю адресу, яку мені заздалегідь дала Франсуаз.
— Коли?
— За годину. Зможете?
Вона киває. Тоді уважно озирається й простує до виходу.
Чекаю кілька хвилин, аби пересвідчитись, чи розійшлися всі присутні на похороні, а тоді йду до свого «ягуара» на бульварі.
Квартира на Монмартрі, ключі від якої мені дала Франсуаз, напівтемна, але затишна, обладнана всім необхідним, включаючи, очевидно, й апаратуру для підслуховування. Останнє мене не обходить, оскільки Димов не почує нашої розмови.
В холодильнику на кухні знаходжу пляшку рікара й газовану воду. З приємністю наливаю собі помірну дозу жовтуватого питва, закурюю «зелену» сигарету й сідаю відпочити в маленькому холі. Меблі тут не нові, але цілком зручні для ділових зустрічей з анонімними особами. Є навіть малиново-червона канапка, над якою висить порцелянова тарілка з написом: «Не віддавайся коханню в суботу, бо не матимеш чого робити в неділю».
«Доречне попередження, — думаю я, — хоч сьогодні й не субота». Потім обмірковую інші проблеми.
Тоні помер учора по обіді, на другий день після того, як Димов довідався про зміст магнітофонного запису. Чаркуючи з Вороном у кав'ярні болгарина, Тоні раптом відчув себе погано, а невдовзі й помер. Домашній лікар Центру — емігрант у чорних окулярах з круглою лисою головою — констатував серцевий удар від зловживання алкоголем. Щодо Тоні такий діагноз був цілком імовірний, однак ніхто в нього не повірив. Взаємини між Тоні й Мері Лямур, мабуть, уже давно стали публічною таємницею. Тим-то всі вважали, що причиною серцевого удару був останній келих, якого підніс Тоні Ворон за наказом шефа. Так чи інакше, а ніхто не збирався вдаватися в цю історію: вона не стосувалася нікого, крім потерпілого, і влада не виявила до неї ніякого інтересу.
Допиваю своє питво, позираючи на годинника просто так. Від Мері Лямур марно чекати пунктуальності. Через двадцять хвилин після призначеного часу в двері нарешті дзвонять, і я підводжуся зустріти гостю.
— Ледве втекла. Навіть не встигла перевдягтись, — пояснює вона, трохи задихана, побіжно оглядаючи квартиру, щоб збагнути, яка тут ситуація — ділова чи інтимна.
Жінка сідає на канапу, кидає сумку й рукавички і зітхає:
— Останнім часом Димов дуже підозріливий…
— Сподіваюсь, він не вистежив вас. Зараз це небажано.
— Не бійтесь, я обачлива, — заспокоює вона мене, озираючись, та поки що я не почуваю себе спокійно.
Мері Лямур зручно вмощується на канапі, виставляє дебелі стегна, підбадьорливо всміхаючись. На ній траурний чорний костюм, проте високо задерта спідниця трохи згладжує смуток. Правда, її товсті голі стегна не дуже приваблюють мене: я байдужий до таких жінок.
— Йдеться про ваше життя, — кажу без вступу.
Мері відразу ж опускає ноги й посувається вперед.
— Про моє життя? Ви хотіли сказати…
— Так, — киваю я. — Ваше життя в небезпеці. Причина смерті Тоні вам відома. Чи не так?
— Звичайно: серцевий удар.
— Здається, ви єдина серед еміграції, хто ще й досі нічого не знає. Тоні помер не від серцевого удару, а від отрути. Його отруїв Димов або, точніше, Ворон за наказом Димова.
— Не може бути…
— По-моєму, ви здогадуєтесь, чому Димов отруїв Тоні. Мені лишається тільки розповісти вам деталі. Ви зустрічалися з Тоні в готелі «Сен-Лазар». Вашу розмову під час останньої зустрічі записали.
— Не може бути…
— Зміст вашої розмови приблизно такий…
Я повторюю найважливіші моменти запису, не замовчуючи еротичних реплік Мері і реплік Тоні на адресу Димова. Жінка слухає, ошелешена так само, як Вуж на похоронах Тоні.
— Стрічку з цим записом якийсь негідник передав Димову, й вона в нього…
— Не може бути…
— Саме через неї його й убили. Боюсь, щоб вона не спричинилася до вашої смерті.
Хтось інший на місці Мері, напевно б, запитав, чого я так піклуюся про її долю. Але в неї це не викликає сумнівів. Їй здається цілком природним, що весь світ непокоїть майбутнє Мері Лямур.