Процедура відбувається по-діловому, без зайвого сентиментального напучування. Оскільки лише я супроводжую молодих, за другого свідка розписується хтось з чиновників, і незабаром Младенов одержує виписку з акта, а я про всяк випадок запам'ятовую реєстраційний номер шлюбу.
Виходимо надвір, і Мері за моїм розпорядженням, хоч і не без жалю, знову ховає фату в коробку фірми «Лафайєт». Після цього (тепер я доводжуся їм сватом) запрошую «молодих» до найближчої кав'ярні й замовляю пляшку шампанського.
— За здоров'я вас обох! — виголошую.
— За здоров'я нас трьох! — підправляє Мері, кидаючи на мене недвозначний погляд.
— Справді: за нас трьох! — добродушно приєднується Младенов, мабуть вирішивши: коли вже треба мати в родині когось третього, то краще вже мене, а не когось іншого.
Й оскільки ніхто не цікавиться моєю особистою думкою з цього приводу, я мовчки піднімаю келих.
— Поки що, як ви самі розумієте, ваш шлюб повинен зберігатися в таємниці, — нагадую я. — Було б навіть непогано віддати мені фату, люба Мері.
— Не турбуйся. Я заховаю її так, що ніхто й не бачитиме. Мері Лямур обачлива людина! — заперечує жінка, не бажаючи розлучатися зі своєю прикрасою.
— Повернешся до Димова, ніби нічого не сталося. Треба все тримати в цілковитій таємниці, — повчаю я.
— Тим паче, що ця таємниця може тривати ще невідь скільки часу, — кисло озивається старий.
— Вона триватиме, поки ми не скомпрометуємо й не знешкодимо Димова. А це не пізніше як через два дні. Для цього мені треба зробити в нього обшук. Димов тримає в себе секретні документи. Якщо ми їх знайдемо, то назавжди зганьбимо його перед шефами, і його просто ліквідують.
Младенов зацікавлено випинає вперед довгу жилаву шию, а Мері Лямур скептично кидає:
— Нічого ми не знайдемо. Він тримає кімнату замкненою, навіть мене не пускає туди, — розумієте?
— Що він п'є перед сном? — цікавлюсь.
— Лише чашку молока. Дбає про свою молодість! Але тепер він може тільки згадувати про неї! — дошкульно підхоплює Мері й ураз замовкає, збагнувши, що її новий чоловік також далеко не юнак.
— Чудово! Чашка молока зробить для нас добру справу, — кажу я. — Поклади йому сьогодні в молоко три-чотири пілюльки снотворного. В тебе є щось підходяще?
— Є якийсь «сонерил» чи «сандаптал»…
— Гаразд. Розчини чотири пілюлі. Потім я тобі подзвоню. Якщо він заснув, скажеш мені тільки: «Все гаразд, заходьте завтра».
— Але ж він до завтра прочумається!
— Це такий пароль, — терпеливо втовкмачую я. — Якщо ти скажеш: «Заходьте завтра», це означатиме — «приходь негайно». Через п'ять хвилин після цього я прийду, тихенько постукаю, і ти відчиниш.
Мері слухає мене, задоволено киваючи головою. Їй усе видається напрочуд цікавим.
— Спочатку пронюхай щось про операцію «Пролісок», — втручаються в розмову Младенов.
— Не «Пролісок», а «Незабудка», — нагадую я. — І оскільки йдеться про незабудку, не забувайте, що треба діяти надзвичайно обережно. Ніяких запитань ні про які операції. Життя кожного з нас на волосинці.
Розливаю рештки шампанського, ми знову цокаємося, але вже без тостів.
— А тепер розходьмося по одному — кожний своєю дорогою. Гарсоне, рахунок!
________До Центру я приходжу з деяким запізненням, та це мене не хвилює, бо все одно робити нічого. Невдовзі у коридорі лунає трубний голос Кралева:
— Де Ліда?
— Не знаю. Коли я виходив, вона ще спала, — відповідає Младенов, який, мабуть, щойно прийшов.
— А зараз її немає. Я заходив і телефонував. Зникла.
— Не хвилюйся. Нікуди вона не дінеться, — добродушно заспокоює його старий.
— Вона мусила мене зачекати. Ми мали зробити важливу справу.
— Які можуть бути вранці справи?
Кралев замовкає. Потім тихо промовляє:
— Треба було б піти в муніципалітет: ми вирішили сьогодні побратися.
— Ти диви! А батька й не спитали… Я, звичайно, не заперечую, навіть радий, але ж звичай…
— Хіба ти не знаєш, що тепер нові звичаї… Одначе як нам розшукати Ліду?
— Її нічого шукати! Ходімо ще раз подзвонимо. В найгіршому випадку вона повернеться в обід.
Розмова вщухає. Кроки віддаляються до кабінету Младенова. Я витягаю з кишені «Фігаро» і проглядаю закордонні інформації, бо повідомлення про курси акцій і про ціни на молоко мене не цікавлять. Через десять хвилин до моєї кімнати без стуку входить Кралев. Судячи з виразу обличчя, йому не вдалося розшукати Ліду.