«Так, так, смертність у вашому Центрі катастрофічно зростає».
І знову кашель-сміх Кралева, цього разу в супроводі хихикання Димова.
«Якщо не помиляюся, Тоні Тенев був вашою людиною, пане Кралев…»
«Він міг бути будь-чиєю людиною, — заперечує Кралев. — Наше ремесло може якось миритися з однією вадою, а Тоні мав їх аж дві».
«Гаразд. Тоді ви тільки виграли, здихавшись цих трьох…»
«Третього ми ще не здихалися», — нагадує Кралев.
«Не турбуйтесь, це вже наша справа, — вриває його людина з акцентом. — Для вас досить, що він пішов з Центру».
«Від дворушників ми звільняємось іншим шляхом…» — співає своєї Кралев.
«Це наша справа, — сухо перебиває його незнайомець. — Ваше завдання — знайти нових людей, надійніших і корисніших, ніж ті. Звичайно, ніяких замін без нашої згоди».
«А як справи з другим питанням?» — уперше озивається Димов.
«Можу привітати з успіхом. Ваш план схвалено. Здається, він відповідає обраній вами тактиці — ефективними, відчутними ударами викликати бурю незадоволення й безпорядків у житті країн східного блоку…»
Голос з акцентом виголошує ще кілька високомовних політичних фраз, після цього чути дещо значиміше:
«Для операції «Незабудка» виготовлено препарат органічного складу, щоб створити враження, ніби водосховище заражено внаслідок забруднення, і вся вина впаде на владу… До речі, це ваша ідея, пане Димов. Досить хитра ідея, як ви висловлюєтеся, «вбити однією кулею двох зайців».
«Ця ідея частково належить і Кралеву», — тактовно поправляє Димов.
«Так, так. Але ми зібралися не для того, щоб розподіляти лаври. Якщо вже мова про лаври, то треба сказати, що ви чомусь надто уникаєте Младенова. Ми розраховуємо на Младенова, на його політичний авторитет».
«Младенов зв'язаний з Бобевим», — кидає Кралев.
«Це не страшно. Ми їх розв'яжемо. Таку людину, як Младенов, не можна ізолювати. Це може обернутися проти нас».
«Саме цього ми й боїмося», — зазначає Димов.
«Будьте обережні, але свідомо не штовхайте його на це», — поспішно відповідає голос із акцентом.
Далі чути ще кілька загальних реплік упереміж із дзвоном келихів.
«Хто керуватиме операцією?» — раптом запитує Димов.
«Котрийсь із вас. Конкретно ще не знаю. Той, кому доручать це завдання, найближчими днями матиме детальні інструкції і прізвища людей. Операцією, звичайно, керуватимуть з пункту, розташованог на кордоні. У зв'язку з цим…»
З-за рогу вулиці на мене суне чиясь цупка тінь. Хтось вигулькнув між променем ліхтаря і моїм «ягуаром». Вимикаю прилад, зачиняю шухлядку і, не підводячи очей, витягаю з кишені цигарку. Чути ледве вловимі звуки дрібних кроків, і в мене перед носом клацає запальничка. Спокійно підводжу очі. Переді мною стоїть Ворон, вищиривши в посмішці жовті зуби. Я підношу сигарету до запальнички й мовчки киваю головою — мовляв, «мерсі».
— На когось чекаєш? — запитує Ворон, трохи розчарований тим, що йому не вдалося мене налякати.
— Так, одну особу в спідниці.
— Ти ба, саме тут надумав чекати!
— Чому «саме тут»?
Ворон замовкає, намагаючись уникнути відповіді. Мабуть, гадає, що я зупинився тут випадково. Отже, він не стежив і тільки тепер помітив мене.
— Це не задалеко від твого будинку? — нарешті вигадує він якесь виправдання.
— Зате близько до будинку моєї подруги.
— Я знаю, де живе твоя подруга.
— То одна, а це друга.
— Що ж, зачекаємо разом.
На машину падає ще одна довга тінь. На розі з'являється Вуж. Він неквапливо наближається до нас і стає біля Ворона.
— Якого дідька він тут? — просто запитує Вуж.
— Я вже питав, — відповідає Ворон. — Каже, що чекає якусь подругу.
Оскільки вони розмовляють між собою, я не вважаю за потрібне втручатися.
— Знаєш що, Вуже! — підхоплює Ворон. — Місцинка тут затишна. Укоськаємо його — і край.
Вуж потуплює очі, переступаючи з ноги на ногу. Він неспроможний мислити.
— Коли щиро, то і я не від того. Але ж нас попереджали без дозволу не вбивати. Не хочу зайвого клопоту…