— Усе чув? — запитує Кралев трубним голосом, тримаючи пістолет, націлений мені в живіт.
Я мовчу, гарячково оцінюючи становище, й намагаюсь знайти якийсь вихід. Але виходу немає.
— Чув, кажу? — голосніше повторює Кралев. І, бачачи, що я не збираюся йому відповідати, додає: — Якщо ти чув, то вже знаєш, як це робиться.
Я міг би несподівано стрибнути на нього, але це надто відчайдушний вчинок, бо куля зіб'є мене раніше, а навіть якщо й не зіб'є, то за дверима напевно чатують Ворон і Вуж, і те, що не встигне зробити Кралев, вони зроблять спільними зусиллями. І все таки раптовий напад — єдина надія. Тому я уважно стежу за рухами Кралева, вичікуючи слушного моменту. Та й він пильнує за мною. Кралев, здається, по-своєму зрозумів мій напружений погляд і несподівано, майже з цікавістю запитує:
— Що, злякався?
«Можливо, це тільки гра», — зринає думка. Може, Кралев лякає мене пістолетом, аби щось випитати. Але й це не тішить. Якщо він навіть прийшов випитувати, це «щось», звісно, буде тим, чого я ніколи не викажу. Отже, і тут на мене чекає та сама доля.
— Мені теж винесено вирок? — запитую я, аби хоч про щось довідатись.
— Смертний, — уточнює Кралев.
— Схоже, що ти виносиш вироки й сам виконуєш їх.
— Виношу не я, — відповідає Кралев. — І ти знаєш це, тебе попереджали, одначе ти звик вдавати дурника.
Я мовчу, міркуючи, як би трохи затягти розмову, поки надворі зовсім стемніє, а тоді можна накинутись на нього.
— Ти прикидаєшся дурником, але це вдається тобі лише завдяки тому, що ти й справді дурень, — веде далі Кралев. — Якби ти не був дурним, то раніше зняв би навушники. Це не врятувало б тебе, але мені важче було б тебе тут застукати. Якби ти не був дурним, то мусив би збагнути, що гонки на машинах — дитяча забава. Ми ще вчора вмонтували у твій автомобіль маленьку деталь, яка подає в ефір сигнали і повідомляє нас про твоє місцезнаходження. Навіть якщо тобі вдається на деякий час утекти від нас, ми швидко знаходимо тебе. Так виявили тебе й учора ввечері, коли ти приїхав вистежувати нас…
— Я вже казав тобі, що в мене було побачення.
— Але ж я не такий телепень, щоб повірити твоїм вигадкам. А ти сьогодні по обіді повірив, що ми дали тобі спокій, і подався сюди, хоч тебе вже виглядали з віконця сусіднього будинку, не витрачаючи сил на гонитву…
Я краєчком вуха слухаю його самовихваляння і продовжую аналізувати своє становище. З усього видно, що «сітроен» і спортивний «меркурій» були послані не Кралевим. Отже, коли б мені якимось дивом навіть пощастило вирватися з рук Кралева, я потрапив би до рук інших. Можливо, я не такий дурний, як про це каже Кралев, а все ж недостатньо обачливий. Коли б я чимось заклав двері, що ведуть на чорний хід, Кралев так легко не дістався б сюди. Хоч навряд чи й це допомогло б. І взагалі тепер я можу поскаржитися тільки своїм батькам…
— Я прийшов допомогти Ліді, — кажу я, аби щось сказати. — Ліда думала, що ти захочеш поговорити про неї з її батьком, тому чекає наслідків вашої розмови й потім.
— Не бреши, — перебиває Кралев. — Ліди в Парижі немає. Нам це точно відомо. Все це наслідки твоїх паскудних махінацій…
— І за це мені винесено вирок?
— Ти добре знаєш за що! Ти зрадник, Бобев, і зараз поплатишся життям за свою підлу зраду.
— Це я чув ще тоді, як ви хотіли мене скупати у ванні.
— Тоді проти тебе були дрібні звинувачення. Ми думали, що ти лише французький агент. А як розібралися, то виявилося, що ти до всього ще й болгарський!
— Чи ти сповна розуму? — тихо промовляю я. — Ти навмисне вигадуєш, щоб поквитатися зі мною за інше.
— Хай буде так, — відступає Кралев. — А де тебе носило сьогодні вранці?
— Запитай Ворона, адже він переслідував мене по п'ятах. Запитай своє «піу-піу» — воно про все інформує.
— А чому ти сам не хочеш розповісти? Бо втік, щоб передавати по радіо? Та рації не виявилося… Вона щезла, як дим!
Чути щось схоже на кашель. Кралев сміється з явною втіхою, але не зводить з мене очей.
— Може, поясниш, навіщо тобі була рація? Ну, та годі про це. Нам відомо, що ти підтримував зв'язки з Болгарією. Скажи тільки, коли й через кого?
— Тут якесь непорозуміння… — бурмочу я, відзначаючи в думках, що на горищі вже геть темно і при нагоді можна спробувати свій трюк із стрибком.
Кралев, напевно, відгадав мої думки, а може, це просто збіг: у лівій руці в нього спалахує широкий пучок світла, спрямований на мене.