— Тобі не заважає? — глузливо запитує він. — Нічого не вдієш, адже незручно розмовляти поночі, та й я можу помилитися — замість живота влучу тобі в голову. Я, знаєш, завжди стріляю в живіт: легше цілитись і від цього вже немає порятунку, особливо як розрядиш цілу обойму… То ти кажеш, непорозуміння?
Він замовкає, споглядаючи, як я болісно кліпаю очима.
— Кліпай, кліпай, — радить Кралев. — Не так очі різатиме… То, кажеш, непорозуміння?.. Справді, але ми вже розібралися в ньому… Виявляється, механік з гаража працював на вас, а його дружина — на нас. Твій приїзд, монтаж радіостанції — все нам відомо. До речі, ми його пристукнули — так було домовлено з його дружиною. Вона ще гарна молодиця і знайшла собі іншого. Звичайні життєві справи. А тепер черга уколошкати тебе.
— Кралев, — кажу я, намагаючись не дивитися на світло. — Ти вже пристукнув Милка. Я сам це бачив. Шкодую, що не міг тоді втрутитися. Зате я докладно повідомив про це французів. Оповістив їх і про те, що ти готуєшся ліквідувати мене…
— Цікаво… — глузує Кралев.
— Май на увазі: я не базікаю. Зараз я в твоїх руках, і ти, звичайно, можеш убити мене, але пам'ятай: якщо за першим разом тобі зійшло, то тепер ти заплатиш за все сповна. Тобі лише зітнуть голову — не більше.
— Дурнику! — цідить крізь зуби Кралев. — Знайшов, чим лякати. Я можу вбити не тільки Милка й тебе, а й десяток таких, як ви, і ніхто мене навіть пальцем не торкне! Хіба ти не розумієш, що комуністів тут не вважають за людей? Небезпечніше копнути ногою собаку, ніж здихатися комуніста. Знайшов, чим залякувати, ех ти, дурнику! — бурмоче Кралев, немов якомусь невидимому свідку. — Не ворушись! — гримає він.
Я зібрався був затулити долонею очі, аби вони перепочили від сліпучого світла.
— Слухай-но, пройдисвіте, — мовить Кралев спокійніше. — Якщо ти вирішив торгуватися зі мною, май на увазі, що по-твоєму не буде. Французами мене не залякаєш. Якщо хочеш торгуватися, давай це робити серйозно.
«Значить, це дійсно гра, — розмірковую я, намагаючись стежити крізь вії за кожним порухом Кралева. — Тим-то він такий балакучий. Гаразд. Поки що гра мені на користь, бо гарантує певну відстрочку».
— Згода, — кажу я. — Що ти пропонуєш? І не блискай мені в очі ліхтариком.
Кралев великодушно відхиляє на кілька сантиметрів убік промінь ліхтаря, і тепер одне моє око в напівтемряві.
— Де Ліда? — запитує він.
— Оце й увесь торг?
— Так. Кажи, де Ліда, і забирайся геть.
— Чекай-но, так не вийде! — перебиваю його. — Кажи, де Ліда, і одержуй обойму в спину? В живіт чи в спину — від цього не легше, Кралев.
— Даю тобі слово честі не стріляти!
— І що я робитиму з цим словом? Мені потрібні гарантії!
— Які гарантії? Може, ти хочеш, щоб я віддав тобі пістолет?
— Я не такий зажерливий, — відповідаю. — Досить і поділитися: тобі — пістолет, мені — патрони. Але за умови, що в тебе в кишенях немає інших.
— Ти надто комизишся! — огризається Кралев. — Дивись, а то примусиш мене відмовитись од торгу.
— От що, Кралев: можеш вважати себе хитруном, але не думай, що своїми хитрощами зможеш витягти щось про Ліду. Дівчина переховується в такому місці, де її не знайде сам диявол. До того ж через два-три дні її там не стане. Зникне назавжди й безповоротно. Отже, якщо ти по-справжньому кохаєш її, не втрачай останньої нагоди.
— Але ж ти можеш обдурити, як тоді з готелем на майдані Етуаль.
— А ти перевіриш. У неї є телефон. Замовиш — і через п'ять хвилин знатимеш, є Ліда чи нема.
Кралев пильно дивиться на мене, ніби зважуючи мої слова. Потім, не випускаючи пістолета, затискає ліхтаря між ногами, а лівою рукою швидко показує мені все, що в нього в кишенях.
— Задні кишені! — нагадую я.
Він неохоче повертається боком і вивертає одну кишеню, відтак підставляє мені другий бік і занурює руку в іншу. Там виявляється запасна обойма патронів.
— Хитруєш? Навіщо ж тоді цей торг?
— Хитрую! Просто забув, сволото!
— Кидай сюди!
Кралев кидає обойму. Я ловлю її.
— А тепер давай інші!
Він виймає з пістолета обойму і теж кидає мені.
— А в стволі?
Кралев дивиться на мене, ледве стримуючись, щоб не послати мене достобіса, потім нервовим жестом відкриває затвор, патрон вискакує й летить кудись у темряву.
— Ну, кажи! — підганяє мене Кралев.
Зараз він беззбройний. Я міг би кинутись на нього і помірятись силою, але здійметься гвалт, і сюди вдеруться ті двоє. Вони прошиють мене, перш ніж я встигну відрахувати до п'яти. Краще розповісти йому всю правду. Він буде змушений піти вниз подзвонити Ліді, а це дасть мені кілька хвилин відстрочки і якусь надію на порятунок.