Пані Єлена мешкала у великій квартирі з чотирьох кімнат. Тоді я навіть не уявляв собі, що існують такі квартири — вся в килимах, оббиті оксамитом меблі, картини лицарів і жінок у прозорому вбранні. Чоловік її часто виїздив у торговельних справах і цілими ночами не повертався додому. За відсутності чоловіка пані Єлена запрошувала до себе в гості подруг. Вони багато розмовляли, пиячили й влаштовували у вітальні та їдальні неймовірний розгардіяш. Прибирати в квартирі щодня приходила жінка, але вона в обід ішла додому, тож я мусив мити тарілки й келихи, ходити по крамницях, прислужувати гостям і прибирати після них.
Згодом, пригадуючи це, я збагнув, що пані Єлена розраховувала й на деякі інші послуги з мого боку. На другий же вечір, розклавши на канапі свої дебелі тілеса, вона загадала мені робити їй масаж. Але я, напевно, виявився дуже дурним чи полохливим, бо вона кілька разів вигукувала: «Ух, який же ти незграбний», «От недоробок» і «Ну, чого ж зволікаєш?», а потім вигнала мене на кухню.
До цього випадку вона ставилася до мене дуже уважливо, навіть ласкаво, в мені жило щире, тепле почуття до пані Єлени, незважаючи на задушливу атмосферу міцних парфумів і жіночого поту, що завжди супроводжували її. Та відтоді пані Єлена стала на мене гримати й лаятись, поки одного дня не скоїлося лихо.
Того пообіддя в їдальні зібралося з півдюжини гостей. Куплений з цієї нагоди вермут швидко скінчився, й пані наказала мені принести ще літр вина й дві пляшки содової води, давши мені столевову монету. Я хутко зробив усі покупки, хоч у шинку було завізно.
«А здачу?» — запитала пані Єлена.
І раптом я згадав, що залишив здачу на шинквасі, схопивши обіруч три пляшки. Довелося бігти назад, однак шинкар відповів, що не бачив ніяких грошей. Згоряючи від сорому, я повернувся додому.
«Шинкар каже, що я не залишав грошей. Але він бреше».
«Шинкар не стане брехати, це ти брехун!» — вигукнула пані Єлена й навідліг ляснула мене по обличчі. Я звик до стусанів, але вона влучила мені в око, і це так розлютило мене, що, коли пані замахнулася вдруге, я вкусив її за руку. Тоді жінка накинулась на мене з такою істерикою, що порівняно з цим управні, але помірні ляпаси моєї колишньої виховательки здалися мені дрібницею.
«Ти заб'єш його до смерті!» — спробувала була вгамувати її одна з гостей, яка вийшла на кухню по сандвічі. Та це ще більше роззлостило пані Єлену, і вона заходилася мордувати мене, поки я нарешті не втік. До цієї квартири з лицарськими картинками й запахом шипру та жіночого поту я вже не повернувся.
… Стрічка шосе, виблискуючи в нічній темряві, стелиться під колеса «сітроена». Вряди-годи мелькають мовчазні селища з мертвими темними будинками, між якими дорога робить різкі закрути. Інколи обіч шосе мигтять бензоколонки з неоновими написами «Шелл» або червоно-білими «Ессо». Проїжджаю Сане і дістаюсь Оксера. Подолано ще сто кілометрів на автомашині Мері Лямур. Вже близько першої години ночі.
Не збавляючи швидкості, припалюю сигарету. В далечині час від часу спалахують фари самотніх автомашин. Неуважно стежу за цими вогниками, механічно сигналізуючи у відповідь фарами, а сам думаю про те, що буде, і про те, що вже було.
На годинника не поглядаю, щоб не помічати, як швидко збігає час. Подивлюсь аж у Шалоні, а до нього ще сто вісімдесят кілометрів. Не буду повертатися думками й до того, що минуло, бо хоч усе це було дуже давно, завжди, коли я згадую про нього, мене охоплює неприємне почуття порожнечі, наче у мене в грудях порожньо, довкола також порожньо, немає за що вхопитись, і я тону, розчиняючися в порожнечі.
Не знаю, відчувають подеколи таку самотність інші люди чи це притаманно лише мені, тому що я з самого початку був Ніхто, прийшов з Нізвідки й перше, що відчув у житті, — порожнечу.
Єдина жінка, яка збудила в мені тепло, сказавши: «Чи хочеш ти жити в нас?» — одночасно привчила мене стерегтися цього тепла. Чим дужче спалахує в тобі потяг до когось чи до чогось, тим більше треба стримувати себе, щоб не потрапити в пастку.
«Особливо додержуйся цього правила щодо жінок», — казав мій другий опікун.
Другим моїм опікуном був видавець. На відміну од пані Єлени, він грубо ставився до мене з самого початку. І знову ж таки, на відміну од пані, в ньому іноді прокидалося почуття людяності, — звичайно, в такій мірі, наскільки він міг його виявляти. Підприємство містилося в двох кімнатах старої будівлі — кабінет директора й бухгалтерія. Крім того, на подвір'ї був склад. Він скидався на комору з полицями, захаращеними пакунками книжок, що сягали аж під стелю. Я бігав по складу й видирався довгою драбиною на полиці під керівництвом його службовця бай Павла, який, схилившись над листами-замовленнями, командував: