— Сьогодні я не можу, — повідомила Анна.
— Але ж ти обіцяла?
— Дещо непередбачене…
— … Ти мене дуриш…
І так далі, аж поки Аполлон не кинув роздратовано на стіл зім'ятий банкнот і подався геть.
— Чи можу я запропонувати вам дещо? — повторив я своє запитання, виждавши дві хвилини і сівши на щойно звільнений стілець.
— Дайте подивитися, — без церемоній озвалася Анна.
Я подав їй оксамитову коробочку й кивнув кельнерові.
— Що питимете?
— Те, що й ви, — одказала дама, втупивши жадібний погляд у камінь кольору міцного чаю.
Її відповідь давала надію на взаєморозуміння. Я замовив два мартіні.
— Чудовий, — визнала дама.
— На вашій руці він буде ще кращий.
Це були саме ті слова, яких сподівалася дама. Вона наділа перстень на підмізинний палець і відставила руку, щоб помилуватися.
— Справді, гарний.
— Як і мої почуття.
— Я не вірю в раптові почуття, — заперечила Анна.
Перстень уже в неї на руці, тож нічого не завадить їй трохи подбати і про власну гідність. Будь-яка жінка, бодай і така, що «її не важко купити», тримається завжди так, щоб їй давали ціну, вищу од реальної.
— Мої почуття не раптові, — зауважив я, виждавши, поки кельнер розставить питво.
— Знаю, — киває Анна. — Вони тривають уже півгодини.
— Вони тривають близько місяця.
— А, це щось нове!
На обличчі в неї відбилося здивування. Вульгарна міміка, що дозволяє показати гарні білі зуби.
— Я бачив вас у «Сирені». На жаль, ви були не самі.
— Так багато нахаб, що рідко можу лишитися сама.
«Майже місяць блукав, сподіваючись знову зустріти вас…» Фраза лишилася невисловленою. Надмірності, як я вже говорив, призводять до протилежних наслідків. Не варто її надто улещувати. Інакше хтозна, доки зростатимуть витрати по операції. Тому тільки додав:
— А сьогодні знову знайшов вас…
— Світ малий, — філософськи перебила мене Анна. — Куди ви збираєтесь мене повести?
— Куди хочете. В «Гранд-отель» або «Ексельсіор»…
Дама прихильно сприйняла ці респектабельні назви. Потім допитливо подивилася на мене:
— Ви влюбливий?
Моє вагання тривало найбільше секунду.
— Швидше — щедрий.
Нова схвальна усмішка повних нафарбованих уст.
— Бо мені остогидли влюбливі дурні. Варто приділити їм трохи уваги, і вже стають нестерпні. Як оцей ось тип.
— Гарний хлопець, — великодушно промимрив я. — Певно, добрий коханець.
— Одначе голова в нього порожня. Як і кишені.
— Це так. Добрі коханці не мають грошей, а ті, що мають гроші, погані коханці.
— Гм, авжеж, — зітхнула Анна.
Потім знову допитливо глянула на мене:
— Чи не про себе ви?
— А то ви вже самі оціните, — відповів скромно.
Вона усміхнулася своєю безсоромною посмішкою, але тільки проказала:
— Гадаю, можемо йти.
Вечеря на терасі «Гранд-отелю» пройшла в дусі зароджуваної інтимності.
Жінка, на мій приємний подив, володіє французькою значно краще, ніж я — італійською. Обстановка цілком відповідає сентиментальній увертюрі — кришталь і срібло, кельнери в білих смокінгах, романтичне віддзеркалення вогнів у темній воді каналу, гондоли і ніжні пісні, від яких гондольєрів нудить, але які допомагають їм здобувати хліб.
За своїм характером Анна виявилася звичайнішою, ніж я сподівався. Вона говорила відверто, часто до простодушності, а кокетувала — не більше, ніж можна було стерпіти; коли прибирала якусь позу, аби продемонструвати розміри свого бюста, робила це лише для моєї втіхи.
— Я запитала, чи ви влюбливий, бо маю друга, — несподівано звірилася Анна наприкінці вечері.
Я відповів, що іншого й не чекав, одначе не виявив надмірної зацікавленості.
— Бо ці хлопці, може, й втішні, але кожна жінка мусить дбати і про своє майбутнє, — вела далі Анна.
— Я не завдам вам ніяких ускладнень, — сказав я, оскільки вона, певно, чекала цих слів.
— Мені любо це чути.
— Од мене ви можете сподіватися лише приємних несподіванок. Вона мило усміхнулася й випнула бюст, аби показати, що й собі не скулитиметься.
— Взагалі все буде так, як ви забажаєте. Мені досить буде час од часу милуватися вами тоді і там, де вам зручніше.
— Я зразу зрозуміла, що ви справжній кавалер, — відповіла дама, замислено подивившись на мене.
Напевно, в цю мить під буйною зачіскою гарної голови вже визрівала ідея про триваліший і більш прибутковий зв'язок.
Пізно увечері мене прийняли в затишному дівочому помешканні на Мерчеріа. Невдовзі господиня, напівроздягнута, пригорнула мене своїми гарними руками і ніжно прошепотіла на вухо: