Ще не дослухавши і слів його останніх,
Асесор затремтів, немовби став на приск,
І на Тадеуша зиркнув, як василіск.
Асесор не любив ні жестів, ані криків,
Та хто його на бал або на сеймик кликав,
Той добре знав його відгострений язик.
Такі він жартики компонувати звик,
Що навіть можна б їх в календарі вмістити.
Умів усякого словами підчепити!
Він і достатками давніше володів,
Та за бенкетами, за вловами поплив
Із щедрих рук його маєток, як солома.
Служити змушений, він, як бував удома,
Хортами тішився; хоч більше б він хотів
Тримати на смиках, ніж тільки двоє псів,
Бо над усе любив пишноту в полюванні,
Та тільки й радості, що два хорти останні!
І що ж? В одного з них тут славу відбирать?
І він би витерпів, щоб одсічі не дать?
Помалу зблизився, єхидно усміхнувся,
Вильоти одхилив і в злості аж нагнувся:
«Собака без хвоста — як шляхтич без двора.
В собаки хвіст — усе! Це не дитяча гра:
Допомагає хвіст, немов стерно, хортові.
А пан, здається, вже вихвалювать готовий
Собаку Куцого за те, що без хвоста?
Який у цьому зміст? Яка у цім мета?
Покличуся на суд прекрасної сусідки,
Мосьпана юного досвідченої тітки.
Вона із города недавно прибула
І між мисливцями недавно зажила,
Та більшим досвідом, напевно, володіє:
З літами досвід наш і розцвіта, і зріє!»
Тадеуш, нападом уражений таким,
Спочатку стишився, неначе вдарив грім,
А далі зір підвір сердитий і суворий…
На щастя, чхнув якраз вельможний Підкоморій —