Він зробив це не стільки з гонору, скільки з метою догодити їй. Він ніколи не заперечував її поглядів, погоджувався з її смаками — ніби він був її коханкою, а не навпаки. Вона знала такі ніжні слова, такі поцілунки, що виймала йому душу. І звідки в неї взялася ця порочність — така глибока й потайна, майже безтілесна?
VI
Приїжджаючи в Йонвіль, щоб бачитися з Еммою, Леон частенько обідав у аптекаря і одного дня з чемності вирішив запросити його до себе.
— З дорогою душею! — відповів пан Оме. — Мені взагалі треба трохи провітритись, бо я тут скоро зовсім мохом обросту. Підемо в театр, у ресторан, гульнемо як слід!
— Ох! Любий друже!.. — ніжно прошепотіла пані Оме, налякана не знати якими небезпеками, що нібито чигали на її чоловіка.
— Отак! Хіба ти не бачиш, як я тут нидію день при дні у цих аптечних випарах? Сказано, жіноча натура: спочатку ревнують нас до науки, а потім відбирають у нас право на щонайневиннішу розвагу! Але то нічого, можете на мене розраховувати. Цими днями я заскочу якось у Руан, і ми з вами дамо жару!
Раніше аптекар нізащо б не наважився вжити цього вислову, але тепер він вдавався в легковажний паризький тон, вважаючи його за ознаку найкращого смаку; як і його сусідка, пані Боварі, він зацікавлено розпитував клерка про столичне життя-буття і навіть, бажаючи вразити обивателів, хизувався жаргонними словечками: халамидник, барахло, фізія, шик-блиск, і замість «я вже йду» казав — «ушиваюсь».
І ось одного четверга Емма, на превелике здивування, побачила в «Золотому леві», на кухні, пана Оме, одягненого по-дорожньому — в старому плащі, в якому він ніколи досі не показувався. В одній руці в нього була валіза, у другій — грілка з власної аптеки. Щоб не стривожити клієнтів від'їздом, він нікому не казав про свій намір.
Його, безперечно, хвилювала думка, що незабаром він має побачити ті місця, де минули його молоді роки; всю дорогу він торохтів без угаву; не встиг диліжанс зупинитися, як він вискочив із нього прожогом і побіг розшукувати Леона. Хоч як відмагався клерк, пан Оме поволік його до великої кав'ярні «Нормандія», куди велично зайшов у капелюсі: він вважав, що скидати капелюха, заходячи в якесь публічне місце, — нестеменна ознака провінціального виховання.
Емма прождала Леона три чверті години. Нарешті вона побігла до нього на службу і, гублячись у найрізноманітніших здогадах, винуватячи його в байдужості, а себе в слабості, простояла півдня в кімнаті, припавши обличчям до шибки.
О другій годині Леон з аптекарем сиділи ще один проти одного за столиком. Велика зала потроху порожніла. Золочене листя змурованого під пальму каміна розходилось віялом по білій стелі, а за скляною перегородкою дзюрчав під сонцем невеличкий водограй у мармуровому басейні, де серед салату і спаржі лежали, простягнувшись, три сонні омари, а по краях — пірамідки з перепілок.
Оме розкошував. Хоч навколишня пишнота збуджувала його ще дужче, ніж смачна їжа, помарське все-таки сп'янило його, і, коли подано було омлет із ромом, він заходився розвивати свої аморальні теорії щодо жінок. Що його приваблювало понад усе на світі, так це шик. Він без ума любив елегантні туалети і гарно вмебльовані будуари, але щодо тілесних якостей не цурався природи.
Леон безнадійно дивився на годинника. Аптекар пив, їв, патякав:
— Ви, мабуть, почуваєте себе в Руані досить-таки самотнім. Зрештою, ваша дама серця живе не так уже й далеко.
Клерк почервонів.
— Ну, нема чого критися! Адже правда, що в Йонвілі…
Леон промимрив щось невиразне.
— Ви ж залицяєтесь у пані Боварі…
— До кого?
— До служниці!
Оме не жартував; але самолюбство у Леона взяло гору над обережністю, і він став заперечувати. Адже він любить лише брюнеток!
— І правильно робите, — схвалив аптекар. — У них більше темпераменту.
І, нахилившись до вуха свого співбесідника, він почав йому перераховувати різні ознаки темпераменту у жінок. Він навіть удався в етнографічні паралелі: німкені істеричні, француженки розпусні, італійки жагучі.
— А негритянки? — спитав клерк.
— Це як на чий смак, — відповів Оме. — Гарсон! Дві півпорції!
— Ну, ходім, чи що? — нетерпеливився Леон.
— Yes.
Але перед відходом Оме виявив бажання поговорити з хазяїном і сказати йому кілька чемних слів.