Метр Аран, в застебнутому на всі ґудзики тонкому чорному сюртуку, у білій краватці і панталонах із туго натягненими штрипками, час від часу повторював:
— З вашого дозволу, пані. З вашого дозволу…
Часто він захоплено скрикував:
— Чудово!.. Знаменито!..
І знову заходжувався писати, стромляючи перо в роговий каламар, який він тримав у лівій руці.
Скінчивши з кімнатами, вони подались на горище.
Там у Емми стояло бюрко, де вона ховала листи від Родольфа. Довелось його відімкнути.
— А! Листування, — ледь помітно усміхнувся метр Аран. — Але дозвольте, будь ласка:, я мушу пересвідчитись, що там немає нічого іншого.
І він став злегка нахиляти конверти, ніби хотів витрусити з них гроші. Емма вкрай обурилася, дивлячись, як ця дебела рука з червоними слимакуватими пальцями перебирає сторінки, над якими колись трепетало її серце.
Нарешті вони пішли. Повернулася Фелісіте: Емма посилала її на вулицю, щоб якось затримати чоловіка; сторожа, приставленого до майна, вони сховали на горищі, взявши з нього слово, що він сидітиме там тихо.
Увечері Еммі здалося, що Шарль чимось дуже стурбований. Вона стежила за ним неспокійними очима і в кожній зморшці його обличчя вбачала німе обвинувачення. Та ось погляд її звертався до заставленого китайським екраном каміна, до широких портьєр, до вигідних крісел, до всіх цих предметів, що скрашували їй гіркоту життя, — тоді на неї находило каяття чи, скоріше, жаль і досада, що не гасили пристрасті, а тільки розпалювали її. Шарль неквапливо помішував вугілля, поставивши ноги на камінні грати.
На горищі щось зашаруділо, — напевне, сторожеві не сиділося у незручній схованці.
— Чи там хто ходить? — запитав Шарль.
— Та ні, — відповіла Емма, — то, мабуть, вітер стукнув рамою, вікно там не зачинене.
Другого дня (була саме неділя) вона поїхала в Руан і оббігала там усіх банкірів, про яких тільки чула, але майже нікого не застала: хто був на дачі, хто ще кудись поїхав. Але вона вперто продовжувала пошуки і, кого тільки змогла захопити, у всіх просила грошей, запевняючи, що вони їй конче потрібні, що вона скоро віддасть. Дехто сміявся їй просто в лице; всі відмовили.
О другій годині вона побігла до Леона і постукала в двері. Ніхто не відчиняв. Нарешті вийшов сам клерк.
— Чого це ти?
— Я, може, заважаю?
— Ні, але…
І він признався, що хазяїнові не подобається, коли до квартирантів ходять «жінки».
— Маю тобі щось казати, — промовила Емма.
Він узявся за ключ. Вона спинила його:
— О ні, не тут — у нас.
І вони пішли в готель «Булонь».
Увійшовши в кімнату, Емма випила велику склянку води. Вона була дуже бліда.
— Леоне, — сказала вона, — ти мусиш зробити мені послугу.
Міцно й поривчасто стискаючи йому руки, проговорила:
— Мені потрібно вісім тисяч франків.
— Ти збожеволіла!
— Ні ще!
І вона розповіла йому про опис майна, про своє розпачливе становище: Шарль нічого не знає, свекруха її ненавидить, батько не може нічим зарадити; але він, Леон, повинен ужити всіх заходів, щоб дістати негайно потрібну суму…
— Та як же я…
— Отакий ти боягуз! — вихопилось у неї.
Тоді він сказав якось по-дурному:
— Ти перебільшуєш небезпеку. Можливо, з твого старого досить буде поки що якоїсь тисячі екю.
Тим більше підстав спробувати десь роздобути грошей; невже ж не можна знайти три тисячі франків? Коли на те пішло, він може навіть позичити в когось від її імені.
— Іди ж, шукай! Так треба!.. Біжи! Постарайся!.. Я так тебе любитиму!
Він пішов, але за годину вернувся і похмуро сказав:
— Я був у трьох місцях… Нічого не виходить.
Нерухомо, мовчки сиділи вони одне проти одного обабіч каміна. Емма знизувала плечима. Потім тупнула ногою й процідила крізь зуби:
— Бувши тобою, я знала б, де знайти!
— Де?
— В конторі!
І вона подивилась на нього.
Пекельна сміливість блищала в її палючих очах; повіки мружилися хтиво й визивно. Леон відчув, що воля в ньому слабне під німою настійливістю цієї жінки, що штовхає його на злочин. Йому раптом стало страшно, і, щоб перервати розмову на цю тему, він ляснув себе по лобі й скрикнув:
— Ага! Сьогодні вночі повертається Морель! Сподіваюся, він мені не відмовить. (Морель, син багатого комерсанта, був його товариш.) Завтра я принесу тобі гроші.
Але Емма не зраділа цій новій надії так, як він цього чекав. Невже вона підозрівала обман? Він почервонів і заговорив знову: