— Ото ще! І без тебе зараз багатцько клопоту! Нічого, прийдеш іншим разом.
І Оме швидко шмигнув у аптеку.
Треба було написати два листи, приготувати для Боварі чогось заспокійливого, вигадати якусь брехню, щоб приховати самогубство, оформити цю брехню в допис до «Маяка»; крім того, сила людей чекала вже на нього, щоб дізнатися про новини. Коли нарешті всі йонвільці до останнього вислухали історію, як Емма готуючи ванільний крем, переплутала миш'як із цукром, Оме знову повернувся до Боварі.
Той був дома сам — пан Каніве уже поїхав; сидів у кріслі край вікна і безтямно дивився на підлогу.
— Тепер, — сказав аптекар, — вам треба б самому призначити час церемонії.
— Га? Якої церемонії? — А потім забелькотав перелякано: — Ні, ні, не треба, прошу! Хай вона залишиться в мене.
Оме, щоб розрадити його чим-небудь, взяв з етажерки карафку й став поливати герань.
— Ох, спасибі вам, — сказав Шарль, — ви добра людина.
І замовк, задихаючись під вагою спогадів, викликаних цим жестом аптекаря.
Тоді Оме вирішив розважити його трохи розмовами про садівництво. Всі рослини потребують вологи. Шарль кивнув головою.
— А втім, тепер знову скоро настануть погожі дні.
— А!.. — озвався Шарль.
Аптекар, не спромігшись продовжити розмову, почав обережно розхиляти завіси.
— А ось іде пан Тюваш.
Шарль машинально повторив:
— Іде пан Тюваш.
Оме не наважувався знов заводити річ про влаштування похорону; але священику вдалося умовити Шарля.
Він замкнувся у себе в кабінеті, взяв перо і по довгих риданнях написав:
«Я хочу, щоб її поховали в шлюбній сукні, в білих черевичках, у вінку. Волосся розпустити по плечах; зробити три труни: одну — дубову, другу — червоного дерева, третю — свинцеву. Не говоріть зі мною ні про що, у мене вистачить сили. Труну покрити зеленим оксамитом. Я так хочу. Зробіть так».
Всі дуже здивувалися з романтичних химер Боварі, і аптекар зразу ж сказав йому:
— Знаєте, оксамит, по-моєму, надмірна розкіш. До того ж витрати…
— Не ваше діло! — закричав Шарль. — Залиште мене! Ви її не любили! Ідіть собі геть!
Кюре взяв його під руку й повів у садок. Там він почав говорити про марноту всього земного. Господь великий і благий, ми повинні без ремства скорятися його волі і дякувати йому за все.
Шарль вибухнув блюзнірськими словами:
— Проклинаю я вашого бога!
— Дух непокори ще живе в вас, — зітхнув священик.
Боварі був уже далеко. Він широко ступав попід муром біля шпалери фруктових дерев і, скрегочучи зубами, гнівно дивився на небо; але жоден листочок не поворухнувся.
Накрапав дощик. Шарль вийшов розхристаний і незабаром почав тремтіти від холоду; тоді він повернувся додому і сів на кухні.
О шостій годині на площі почувся брязкіт заліза: приїхала «Ластівка». Шарль припав обличчям до шибки й дивився, як один за одним висідали з неї пасажири. Фелісіте послала йому в вітальні матрац; він ліг і заснув.
Будучи філософом, пан Оме все-таки шанував мертвих. Не гніваючись на бідного Шарля, він прийшов увечері, щоб просидіти ніч над покійницею, не забувши прихопити з собою три книжки і зошит для нотаток.
Отець Бурнізьєн був уже там; над узголів'ям ліжка, виставленого з алькова, палали дві високі свічки.
Аптекареві було якось не по собі в цій тиші, і він промовив кілька співчутливих слів про «нещасливу молоду жінку». Священик відповів, що тепер лишається тільки молитися за неї.
— Але ж одне з двох, — заперечив Оме, — або вона упокоїлась у благодаті (як висловлюється церква), — і тоді наші молитви їй ні до чого; або ж вона померла нерозкаяною (якщо не помиляюсь, тут пасує саме цей релігійний термін), — і в такому разі…
Бурнізьєн перебив його, похмуро відрізавши, що все одно треба молитися.
— От кажуть: бачить бог із неба, чого кому треба, — не вгавав Оме. — А навіщо ж тоді всякі молитви?
— Як? — оторопів священик. — Навіщо молитви? Та ви не християнин, чи що?
— Даруйте, — відповів Оме. — Я схиляюсь перед християнством. Перш за все воно звільнило рабів, дало мораль, яка…
— Не в тому сила! Святе письмо…
— О, щодо святого письма, то розгорніть лишень історію: всі тексти підроблені єзуїтами.
Увійшов Шарль; наблизившись до ліжка, він тихо відслонив завісу.
Голова Емми була схилена до правого плеча. Один кутик рота лишився розкритим і вирізнявся на обличчі чорною діркою; великі пальці були пригнуті до долоней; вії вже припорошились якимсь білим пилком, а очі взялися чимось каламутним і липким, ніби павуки заснували їх тонким павутинням. Випнуте на грудях покривало спускалось западиною до колін, а потім знову підіймалось до пальців ніг. Шарлю здавалось, що Емму давить якийсь надмірний тягар, якась величезна вага.