— Ох, це така нудота — сидіти вічно на одному місці! — зітхнув клерк.
— Коли б вам довелося, як мені, — встряв Шарль, — не злазити з коня…
— А по мені, що може бути приємнішим? — заперечив Леон, звертаючись більше до Емми, і додав: — Якщо є можливість.
— Власне кажучи, — говорив тим часом аптекар Шарлю, — медична практика в наших краях не дуже клопітна справа. Стан наших шляхів дозволяє користуватись кабріолетом, а хворі платять за візити непогано, бо хлібороби живуть у нас заможно. У медичному відношенні, крім звичайних випадків запалення кишок, бронхіту, жовчних захворювань тощо, в тутешніх місцях трапляється часом, у період жнив, переміжна пропасниця. Але взагалі важких випадків мало; чогось специфічного теж не можна відзначити, хіба що золотуха, поширення якої викликається, безперечно, жахливими гігієнічними умовами селянських жител. Ах, пане Боварі! Вам доведеться боротися з численними забобонами, з багатьма закоренілими передсудами, які вперто намагатимуться противитись усім зусиллям вашої науки. Чимало ще в нас таких, що, замість звернутися до лікаря чи аптекаря, вдаються до молитов, мощів та попів. Проте клімат у нас, власне кажучи, пристойний, і в селищі навіть нараховується кілька дев'яностолітніх дідів. Температура, за моїми особистими спостереженнями, взимку падає до чотирьох градусів, а влітку, в найжаркіші дні, — доходить до двадцяти п'яти — максимум тридцяти градусів за Цельсієм, тобто двадцять чотири за Реомюром, чи п'ятдесят чотири за Фаренгейтом (як рахують англійці), — не більше. І справді, нас захищає від північних вітрів Аргейський ліс, а від західних — Сен-Жанська височина. Таким чином, літня спека, у сполученні з водяною парою, яка підіймається з річки, та наявністю на лугах значної кількості худоби, що виділяє, як відомо, багато аміаку, тобто азоту, водню й кисню (ні, тільки азоту й водню!), літня спека, кажу, висмоктуючи вологу з ґрунту, змішуючи ці різнорідні випари, збираючи їх, так би мовити, в один пучок і єднаючись із розлитою в атмосфері електрикою (при наявності останньої), могла б, кінець кінцем, породити шкідливі міазми, як це буває в тропічних країнах. Проте ця жара якраз там, звідки вона до нас приходить, вірніше, могла б приходити, а саме на півдні, пом'якшується південно-східними вітрами, які, охолоджуючись над Сеною, налітають на нас часто зненацька, як російські бурани!
— Чи є тут в околицях хоч якісь місця для прогулянок? — спитала пані Боварі, звертаючись до юнака.
— О, дуже мало, — відповів той. — На самому пагорбі, біля узлісся, є так званий «вигін». Часом у неділю я ходжу туди з книжкою і милуюсь на захід сонця.
— Немає нічого чарівнішого від заходу сонця, — промовила Емма, — особливо на березі моря.
— О, я дуже люблю море, — зауважив пан Леон.
— І чи не здається вам, — вела далі пані Боварі, — що над цим безмежним простором вільніше ширяє дух, що споглядання його підносить угору душу і навіває думки про безконечність, про ідеал?
— Так само і гірські краєвиди, — підхопив Леон. — Мій двоюрідний брат мандрував торік по Швейцарії, то говорив, що неможливо уявити собі всю красу озер, чарівність водоспадів і грандіозність льодовиків. Ви бачите сосни небувалих розмірів, перекинуті кладкою через потоки, хатинки, що попритулялись на стрімких урвищах, а крізь просвіти в хмарах під вами ген-ген унизу зеленіють долини… Таке видовище пориває людину до молитви, до екстазу! Я не дивуюсь тому славнозвісному музикантові, який, шукаючи натхнення, виїжджав грати на фортепіано в яку-небудь чарівну місцевість.
— А ви займаєтесь музикою? — спитала вона.
— Ні, але дуже люблю її, — відповів він.
— Е, ви його не слухайте, пані Боварі! — перебив Оме, нахиляючись над тарілкою. — Це він прибіднюється… Що це ви, юний друже! Адже кілька днів тому ви так знамените співали у себе в кімнаті «Ангела-хранителя». Я чув усе з лабораторії: ви виконували цю штуку, як справжній артист!
Леон справді квартирував у аптекаря. Кімната його була на третьому поверсі й виходила вікнами на площу. Він почервонів при цьому компліменті свого домохазяїна.
А Оме вже знову повернувся до лікаря і називав йому по порядку всіх визначніших мешканців Йонвіля. Він розповідав анекдоти, давав довідки. Ніхто гаразд не знає, скільки грошей у нотаріуса; крім того, є тут сімейка Тювашів, що завдає всім немалого клопоту…
Емма знову спитала:
— А яка музика вам більше до вподоби?
— О, звичайно, німецька, — вона кличе в царство мрій.
— А італійську оперу ви слухали?
— Ще ні, але сподіваюсь побувати в ній на той рік, коли поїду в Париж кінчати юридичний факультет.