Аптекареві прикро було слухати такі речі, але він ховав своє невдоволення за підлесливою усмішечкою; рецепти пана Каніве доходили часом і до Йонвіля, тому з ним доводилось бути люб'язним. Отже, Оме не став заступатися за Боварі, не зробив ні найменшого заперечення, але, відступившись від принципів, приніс свою гідність у жертву важливішим діловим інтересам.
Зроблена доктором Каніве ампутація була неабиякою подією в житті містечка. Того дня всі повставали до схід сонця, і на Великій вулиці, хоч вона й захрясла народом, стояла похмура тиша, ніби перед публічною стратою. В бакалійній крамниці тільки й мови було, що про Іполитову хворобу; ніхто ніде нічого не купував, а мерова жінка, пані Тюваш, мов прикипіла до вікна, виглядаючи хірурга.
Нарешті він з'явився в своєму кабріолеті, сам правуючи конем. Права ресора, якій віддавна доводилося витримувати вагу його огрядного тіла, зовсім ослабла, і екіпаж трохи перехилявся набік; на подушці, поруч з лікарем, видно було велику валізу з червоного сап'яну, на якій велично виблискували три мідні застібки.
Доктор вихором підкотив до «Золотого лева», голосно розпорядився, щоб розпрягли його коня, а потім пішов до стайні подивитись, чи йому засипано вівса; приїжджаючи до хворих, він завжди насамперед піклувався про свою кобилу та кабріолет. З цього приводу навіть говорили: «Цей пан Каніве такий оригінал!» І його ще більше поважали за такий непохитний апломб. Він зроду не відступив би ні на йоту від своїх звичок, нехай би світ увесь вимер до останньої людини.
З'явився Оме.
— Я розраховую на вашу допомогу, — звернувся до нього доктор. — Ви готові? Ходім!
Але аптекар, червоніючи, признався, що він надто вразливий, щоб бути присутнім при такій операції.
— Коли отак дивишся збоку, — виправдувався він, — то, знаєте, це так вражає уяву… Та ще й нерви в мене як на те…
— Ну, що ви! — перебив Каніве. — Як на мене, я б сказав, що ви, навпаки, більше схильні до апоплексії. Зрештою, це мені невдивовижу. Ви, панове фармацевти, не вилазите з вашої кухні, а це призводить кінець кінцем до зміни характеру. Ви подивіться краще на мене: щодня встаю о четвертій ранку, голюся з холодною водою (я ніколи не мерзну), ніяких тілогрійок не ношу, не знаю, що таке застуда — тим-то здоровий, як дзвін! Живу, як набіжить, по-філософському, а їм — що бог пошле. Де вже мені бути таким тендітним, як ви! Мені що живу людину різати, що смажену гуску! Звичка — велике діло, як не кажіть! Так, звичка!
І тут, зовсім не зважаючи на Іполита, який зі страху весь аж упрів під своїми простирадлами, медики завели довгу розмову. Аптекар порівнював холоднокровність хірурга з холоднокровністю полководця; таке порівняння було дуже приємне для пана Каніве, і він став широко розводитись про труднощі своєї справи. Він вважав її за справжнє священнодійство, хоч усякі лікарчуки і профанують це високе мистецтво. Згадавши нарешті про хворого, він оглянув принесені аптекарем бинти, — ті самі, що фігурували й при попередній операції, — і попрохав, щоб дали когось потримати ногу. Послали по Лестібудуа, і пан Каніве, закачавши рукава, перейшов у більярдну, а аптекар лишився з Артемізою і трактирницею; обидві жінки були бліді, як хустка. Всі стали прислухатися, що робиться за дверима.
А Боварі тим часом не насмілювався виткнутися з дому. Він сидів унизу, в залі, перед холодним каміном, і дивився в одну точку, згорнувши руки і похнюпивши голову. «Яке нещастя! — думав він. — Яке розчарування!» А він же ніби вжив усіх запобіжних заходів… Така вже, мабуть, його доля. Та все одно… Тепер, якщо Іполит помре, убивцею буде він, Шарль. А що відповідати хворим, коли вони будуть розпитувати про цей випадок під час візитів?.. А може, він усе-таки припустився десь помилки? Він перебирав усе в пам'яті і не знаходив нічого такого. Адже від помилок не застраховані і найславетніші хірурги! Та що кому до того! Всі будуть сміятися, молоти язиками… Дійде та слава до Форжа і до Нефшателя, ба й до самого Руана… Хто знає, чи не нападуть на нього ще й брати лікарі? Почнеться полеміка, треба буде відповідати через газету. А Іполит навіть у суд може подати… Шарль бачив перед собою неславу, руїну, загибель. Його уява, шарпана різноманітними припущеннями, металася з боку на бік, як порожня бочка по морській хвилі.