Почувся стук у двері — ввійшла господиня. Вона зупинилася, розглядаючи мене впритул, і я став важко підводитися, схопившись за бильце ліжка.
Господиня сіли в крісло.
— Оце тобі гулянки… — Ми глянули одне на одного, й вона посміхнулася. — Ти взагалі хлопець нівроку, одначе для гулянок заслабкий.
Втупившись у стелю, розмальовану янголами, я промимрив:
— Вийшло погано… Треба вибачитися перед Зухрою. Вибачтеся ви за мене, а я це зроблю згодом.
— Добре, але дай мені слово, що це було востаннє.
Невдовзі ми помирилися з дівчиною, однак мої стосунки з Сарханом на цьому ввірвались. Що там казати — все це було гидко. Тепер я не міг ні з ким перемовитися й словом. Щодо Мансура Бахі, то я його практично не знав. Наші розмови закінчувалися пустими словами, якими ми нагороджували один одного за сніданням. Мені були ненависні його пиха, манірність, зверхність і вдавана добропорядність. Якось я чув його по радіо. Цей голос видався мені таким фальшивим, як і він сам. Цікаво, що дружні стосунки він мав лише з нашим газетним пацюком — ця обставина ще більше переконала мене в тому, що старий парубок замолоду був педерастом.
Мені б краще не виходити на люди, але там щось трапилося. В кімнаті Бухейрі?! Авжеж. Сварка? Ні, лайка… навіть бійка поміж Ромео Бухейрі і Джульєттою Бухейрі. То що ж там трапилось? Може, вона хоче, щоб він виправився? Чи він спробував дати дьору, як це вже зробив із Сафією? Мене брала сверблячка, однак вийти не вистачило духу.
Слідкуй уважно, Фрікіко, й не прогав чудову мить…
— Я вільний! — задзвенів голос. — Одружуся, з ким захочу… з Алією!
— Що таке? Алія? Вчителька?! Ти вже встиг побувати в неї? Перебіг від учениці до вчительки?
Фрікіко, який чудовий день в Александрії! Хай живе революція! Хай живуть липневі декрети! О, ще голоси… ось пані… а ось і шановний диктор — нарешті спустився з небес. Ось хто вирішить цю плебейську проблему. Хай живе битва!
Послухай, Фрікіко, годі відсиджуватись. А то так можна й пропустити нагоду.
За хвилину пані все докладно мені переповіла.
— Я витурила його, — закінчила вона свій монолог. — Не варто було його впускати сюди!
Я похвалив її за рішучість і спитав про Зухру.
— Замкнулася в кімнаті й лежить, — зітхнула господиня.
— Що ж, історія стара як світ, однак щоразу повторюється, мов пори року. Отож привітаймо Бухейрі з вигнанням. Має підвищення на п’ятий поверх. Ніхто не знає, де він завершить свою дорогу.
— Власник «Мірамара» серйозно намірився продати свою кав’ярню, — сказала мені господиня.
— Треба поговорити з ним, — відповів я й вийшов, охоплений жагучим бажанням перейти Александрію вздовж і впоперек.
Не дорікай мені, Фрікіко…
Я вперше побачив її в такому стані. Потьмарилися яскраві барви, очі, мов бджілки колись, тепер утратили блиск і красу. Вона принесла мені чай і хотіла вже вийти, та я попрохав її лишитися. За вікном шаленів вітер. В кімнаті — напівморок.
— Зухро, в світі є багато бруду, однак немало й доброго…
Було важко вгадати, слухає вона мене чи ні.
— Ось дивися, як було зі мною. Коли мені стало несила сидіти в моїх родичів у Танті, я втік до Александрії.
Її обличчя лишалося непроникним, — ані жаринки зацікавленості.
— Я тобі кажу, що ні розпач, ні радість не можуть тривати вічно. Людина має знайти свій шлях. І коли зайде в безвихідь…
— У мене все гаразд. Мені ні про що жаліти.
— Ти в розпуці, Зухро. Я розумію тебе. Але ж не можна повсякчас думати про одне. Давай поговоримо про твоє майбутнє.
Вона трохи не розплакалася.
— Послухай мене уважно, Зухро. Маю до тебе справу. Зараз не потрібно нічого відповідати, я зачекаю…
Я по хвилі сказав:
— Невдовзі розпочну свою справу і тоді, якщо ти захочеш, звісно, я зможу дати тобі пристойну роботу!
Вона недовірливо зиркнула в мій бік.
— Це місце не для тебе. Гарна дівчина серед усіляких охочих побавитися. Хіба не так?
Вона не чула жодного мого слова. Це було ясно, як Божий день.
— У мене тобі буде безпечно. Добра робота, чудове життя.
Вона щось буркнула, схопила тацю і подалася геть.
Мене охопила досада, та я не знав, на кого сердитися більше, — на себе чи на неї.
Вечір я просидів поміж блідо-червоних стін «Жанфуаза». Сафія запросила мене до себе на ніч, і я погодився, бо вже добре налигавсь.