— Це правда, що ти кинув її через?..
— Не вір їй, ради Бога! Хіба їй можна вірити?
Алі спохмурнів.
— Май на увазі, — суворо проказав він згодом, — у нас така таємниця, що нею не можна ділитися ні з жінкою, ні з сином!
— Аллах тобі суддя! — закричав я від досади.
Жінка часом може так поглянути на чоловіка, що в того серце замре. В цьому погляді ні тіні посмішки, вії застигли, але він проникає до глибини душі. Й ось учителька, зненацька відвівши очі від книжки, кинула на мене саме такий погляд. Зробила це таємно від Зухри й Аміра Вагді. Це тривало якусь мить. До цього я відчував на собі десятки таких поглядів, однак вони мене не бентежили і я не надавав їм ніякого значення. Проте цей погляд виявився незвично сильним, неначе в ньому було ціле послання.
Тепер я довго сидів за вікнами кав’ярні «Мірамар», дивився крізь скло на вулицю й чекав. Чекав без будь-якої мети, байдуже, просто чекав пригоди, бодай якоїсь інтрижки. Я був би нещирим, коли б стверджував, ніби вчителька полонила мене з першого погляду. Та мені чомусь видавалося, ніби вона хоче запросити мене кудись на вихідні. Й було цікаво впевнитись у своїх здогадах.
Якось я побачив її, коли вона проходила повз мою кав’ярню, сховавши руки в кишенях сірого пальта. Я вийшов і подався за нею. Вона зайшла до сусідньої кав’ярні «Афіни» і замовила собі пундика.
Я привітався. Вона відповіла мені й запропонувала чашку чаю. Ми стали розмовляти. Я дізнався дещо про її роботу й про сім’ю. Ми домовилися ще раз зустрітись у буфеті кінотеатру «Амір».
Після побачення настав час визначитися. Зрозуміло, вчителька хоче вискочити заміж. Я розглянув безпристрасно всі за і проти, зважив на її платню та приватні уроки й вирішив, що ця справа не заслуговує великих зусиль. Тому коли Алія запросила мене познайомитись із своєю сім’єю, я легко згодився. За візитом довідався про нові заманливі обставини: Аліїні батьки мали власний дім у Кармузі. Тоді я почав серйозно думати про шлюб з Алією не лише через гроші чи кохання, а швидше тому, що це одруження відповідало моїм вимогам. А що Зухра?! Мене не полишало почуття жалю, що я кидаю її, але було напоготові виправдання — одруження назавжди пов’язало мене з жінкою, яку я не кохаю. Одначе чи зможу я перемогти кохання, що палало в моєму серці?!
Я купив газету й уже збирався йти, однак кіоскер Махмуд зробив знак трохи зачекати — він саме розраховувався з покупцем.
— Пане, я збираюся заслати сватів до Зухри, — сказав мені Махмуд, щойно пішов покупець.
— Вітаю, — відповів я якомога спокійніше, — ви вже про все домовилися?
— Майже! — відповів кіоскер з погордою. Моє серце стислося від болю.
— Це як розуміти: «майже»?
— Вона — мій постійний покупець. Ми ще не розмовляли начистоту, але я добре знаю жіноцтво!
В цю мить я зненавидів його до глибини душі.
— Що ти думаєш, пане, про її характер і вдачу? — спитав він знову.
— Вона порядна дівчина.
— Я посватаю її в пані Маріанни, а потім і в рідних.
Я побажав йому успіхів і пішов своєю дорогою, однак він наздогнав мене:
— Ти щось чув про її сварку з родичами?
— А ти звідки про це знаєш?
— Старий Амір Вагді розповів…
— Все, що я знаю, — досить приблизно, — що вона дуже горда й дуже настирлива.
— Я маю ліки від усіх хвороб, — засміявся Махмуд хвалькувато.
З того сватання вийшов пшик. Це мене неабияк утішило й водночас піднесло почуття відповідальності. Неспокій знову запанував у моєму серці. Мене спалювало кохання. Алія відійшла на другий план.
Шаленіючи, я схопив Зухру за руку й вимовив:
— Порятуй мене… ходімо звідси негайно!
Вона випручалась:
— Годі, я про це більше не хочу слухати!
Ми вже ніколи не побачимося, мені доведеться забути про своє кохання. Зухра не визнає сексуальної революції, а одружитися з нею я не можу.
Аліїн батько запросив мене пообідати. Зі свого боку, я запросив усю їхню родину повечеряти в ресторані «Асторідіс».
Я торочив собі, що Алія — чудова дівчина: гарненька, вихована, освічена, має посаду, тож чи можна бажати більшого? Безперечно, вона любить мене, хоче одружитися, хоче бути коханою,
На вулицях господарював вітер, неначе тужився рознести місто вщент. А ми, сидячи в затишному залі, відчували себе в повній безпеці. Я картав себе за те, що вдерся до цієї родини, спонукуваний негарними задумами, тож мушу тепер чесно все розповісти про себе, про свої наміри, про погляди на сім’ю, а вони хай самі вирішують, чи варто Алії брати шлюб зі мною.