Саме в цю мить я знову побачив Хусні Алама та Сафію, які спускалися до узбережжя.
— Ось він, твій народ, який продовжує боротьбу опівночі! — мовив я, сміючись, і кивнув рукою на тих двох.
Коли ми прощались, Алі Бекір прошепотів мені на вухо:
— Невдовзі ми маємо отримати сигнал!
Коли я повернувся з ресторану, пансіонат спав. Однак мені здалося, що за скляними дверима Мансура Бахі світиться. Я постукав і ввійшов до нього. Жодного приводу не мав, просто добряче хильнув, та й годі. Він здивовано поглянув на мене, і в його очах промайнув смуток.
— Вибачай, що прийшов до тебе напідпитку, — пробелькотів я, сідаючи на ближній стілець.
— Це я бачу, — відповів Мансур.
Я засміявся.
— Розумію, ти таких не поважаєш. Але чомусь ти дуже зажурився.
— В кожного своя вдача, — стримано відповів Мансур Бахі.
— Мені здається, ти потерпаєш через власний розум…
— Усі наші біди — від розуму! — проказав він загадково.
— Хай милує Аллах нас, нерозумних! — засміявся я.
— Не кажи цього. Ти такий діяльний!
— Хіба?
— Активний у політиці… революційно настроєний… а твої любовні походеньки…
Останні слова були зачепили мене, однак і це швидко потонуло в хмільному морі. Я тільки відчув, що цей чоловік не радий мені, як не радий нікому іншому. Я попрощався і вийшов.
Коли Зухра принесла мені чай, я забув усі свої злигодні. Але вигляд її суворого неприступного обличчя й похмурий погляд знову кинули мене в смуток. Я спитав:
— Зухро, що з тобою? Сьогодні ти не така, як завше!
— Якби не мудрість Аллаха, що вища від розуму, то я перестала б вірити, — відповіла вона сердито.
— Хіба до наших негараздів додалися нові клопоти?
— Я сама бачила вас удвох, — зневажливо промовила Зухра.
Я зрозумів, про що мова, і моє серце неначе провалилося в прірву. І спитав у відчаї:
— Це ти про кого?..
— Про вчительку! Крадійка і повія! — вигукнула Зухра гнівно.
Я засміявся. Що мені залишалося ще робити?
— Ех, ти… Я випадково зустрів твою вчительку, та й годі.
— Брехун! — перебила вона мене. — Нічого не «випадково»! Вона мені сама сказала!
— Ні!.. — Я вже не знав, що й казати.
— Ця свиня призналася, що гуляє з тобою.
Аліїних батьків це ніскілечки не здивувало, хоча вони подивувалися моїй настирливості.
Я сидів — ні пари з вуст, а Зухра зневажливо вела далі:
— І навіщо Аллах створив такого боягуза?
Я був розбитий, остаточно знищений, лише з безодні свого розпачу волав:
— Зухро! Все оте не має ніякого значення… Воно лише розширює прірву… Не втрачай голову, Зухро… ми мусимо разом піти звідси…
Зухра не слухала мене.
— Що робити??! — вигукнула вона. — Як я обманулася в тобі, жалюгідний негіднику! — і плюнула мені межи очі.
Я страшенно розізлився, крикнув:
— Зухро!
Вона плюнула ще раз.
Цього вже я не міг стерпіти й загорлав:
— Геть звідси!.. Геть — або я розвалю тобі голову!
Зухра кинулась на мене і з розмаху вдарила в обличчя. Я ледве втримався на ногах, тоді схопив її за руки, однак вона вирвалась і зацідила мені вдруге. Я остаточно втратив самоконтроль і почав гамселити її кулаками. Зухра теж лупила мене так, як годі сподіватися од дівчини.
Зненацька до кімнати залетіла господиня і, лаючись усіма їй відомими мовами, відтягла Зухру, а я, мов навіжений, горлав:
— Я вільний. Одружуся, з ким захочу… Візьму шлюб з Алією!
Ввійшов Мансур Бахі й повів мене до своєї кімнати. Не пригадую, про що ми з ним говорили, пам’ятаю лише, що він підступно кинувся на мене, й почалась нова бійка. Таке з його боку було цілковитою несподіванкою. Хоча, чому, власне, несподіванкою? Мені раніше й на думку не спадало, що він теж закоханий у Зухру! Отже я дізнався причину його нелюбові до мене.
Знову прийшла господиня.
Ця стара відьма вирішила все скинути на мене. Сказала, ніби не знає спокою відтоді, коли я з’явився в пансіонаті, ніби я перетворив пансіонат на справжнісіньке пекло.
— Шукай собі інше житло! — заявила вона наостанок.
Після всього цього мені вже нічого було лишатися в пансіонаті. Я вимагав лише не чіпати мене до завтрашнього вечора, до якого в мене було заплачено, та й гордість не дозволяла поступатись.
Я вийшов на вулицю й довго блукав під похмурим небом, щулячись від холодних завій, дивлячись байдуже на сліпучі вітрини магазинів з новорічними подарунками.
Потім пішов на побачення з Алі Бекіром.
— Усе підготував?
Я кивнув головою.
— Завтра вранці почнемо, — мовив він.