Усе це приносило мені справжню насолоду. Хотілося побалакати з нею і я спитав:
— Ти сказала, що тебе звуть Зухра?
— Авжеж, Зухра Саляма.
— Звідки ти, Зухро?
— Із Зіядії.
— Ти домовлялася з господинею?
— Ні.
— Але ти її знаєш?
— Еге ж.
Я зроду не зустрічав такої красуні.
— Ти давно живеш в Александрії?
— Я тут не живу, але буваю з батьком.
— А як ти познайомилася з пані Маріанною?
— Батько привозив їй сир, масло, курей. Інколи я допомагала йому.
— Зрозуміло. Отож, Зухро, зараз ти хочеш замінити батька?
— Ні.
Зухра дивилася повз мене, й складалося враження, наче вона боїться прохопитися зайвим словом.
— Завдяки твоїм молитвам, я став чоловіком, — сказав я, цілуючи її міцну руку. — Поїдьмо разом до Каїра.
— Хай благословить тебе Аллах і пошле тобі свою благодать, — відповіла вона, дивлячись на мене з ніжністю. — Я не покину цей дім. У ньому минуло все моє життя.
Старий дім з облупленими стінами, підбитими вітром, просякнутими бризками морських хвиль. Уздовж берега тяглися купи викинутої на суходіл риби, і її дух заполонив увесь будинок.
— Але як ти житимеш тут сама самотою?
— Зі мною творець дня і ночі!
У передпокої озвався знов дзвоник, і Зухра побігла відчиняти. Маріанна неабияк здивувалася, завбачивши гостю.
— Зухра?! Це неймовірно!
Дівчина поцілувала їй руку, геть зашарівшись від радісного збудження.
— Як чудово! Я рада тебе бачити, нехай Аллах буде милосердним до твого батька! Ти, певно, вже одружилася, Зухро?
— Ще ні!
— Та невже!
Маріанна розсміялася і сказала, обернувшись до мене всім тілом:
— У Зухри дуже гарний батько, пане Аміре.
Вони вдвох пішли до внутрішніх кімнат, залишивши мене самого. У мені прокидалися ніжні батьківські почуття.
Ввечері ми втрьох — я, Талаба й наша господиня — зібрались у вітальні.
— Нарешті я зможу відпочити, — мовила Маріанна. — Зухра працюватиме в мене, — пояснила вона по хвилині.
Я знітився, мене охопило якесь дивне почуття радості й разом з тим досада.
— Вона буде служницею? — спитав я.
— Звичайно. Що тут такого? Хоч би там що, а робота пристойна.
— Але…
— Вдома вона копирсалася в землі. Гадаєш, та робота більше пасує для дівчини?
— Але ж вона до неї звикла.
Маріанна довго дивилася на мене, потім мовила:
— Вона втекла!
— Втекла?!
— А я думав, вона поміщиця! — поглузував Талаба-бек.
— Справа в тому, що дід задумав віддати її за такого ж, як сам, старигана, щоб доглядала… Ну, вона й утекла…
— Справді, таке трапляється не часто. — Мені стало прикро. — Серйозна справа. Селюки не дадуть їй спокою.
Талаба-бек теж не на жарт стривоживсь:
— А, бува, справді, довідаються, що вона тут?..
— Може статись. Але чому це хвилює тебе? — обернулась до нього Маріанна.
— А ти хіба не боїшся?
— Я вже не маленька. До того ж не зробила нічого лихого — тільки дала притулок бідолашній дівчині, знайшла для неї добру роботу… Пан Амір теж подбає про неї, — докинула вона по хвилі.
Поки в моєму тілі тече кров, я ні на крок не відступлю від свого обов’язку, навіть якби спробували примусити мене до цього силою.
Маріанна навчала, що та як слід робити, а Зухра все миттю схоплювала.
— Чудова дівчина, пане Аміре, — радісно проказала Маріанна, — розумна, спритна, все розуміє з першого слова. Мені страшенно пощастило.
Іншого разу вона почала зі мною радитися:
— Як, на твою думку, їй вистачить п’яти гіней платні, не рахуючи їжі й одягу?
Я ствердно кивнув головою.
— Тільки не одягай її занадто яскраво.
— Хочеш, щоб і далі ходила, як селючка?
— Ні, рідненька, проте вона така красуня, зважай на це…
— Я ж не сліпа, пане Аміре, дівчинка справді гарненька.
Невдовзі Зухра вешталася будинком у новій доладній сукні, яка підкреслювала її форми, раніше приховувані широкою і довгою до п’ят чорною джалабією. Своє пишне волосся дівчина ретельно розчесала на проділ і заплела в дві товсті коси.
Талаба Марзук довго слідкував за нею хижим поглядом, а коли вона вийшла, нахилився до мене і стиха мовив:
— Не я буду, якщо наступного року її не побачать у казино «Жанфуаз» чи в Монте-Карло.
— На все воля Божа.
Коли дівчина знову ввійшла, Талаба-бек грайливо спитав у неї:
— У тебе, певно, в жилах тече трохи європейської крові?
Зухра вражено сіпнулась і запитливо подивилася на мене. Я бачив, що вона не полюбляє колишнього багатія.