— Мені треба поспати абощо, не знаю.
— Ходімо обідати в наш «Зікум», — відказав він.
«Зікум» — це п’ятнадцятирічний «б’юїк», яким по черзі від’їздили всі Бенові старші брати і сестри. Особливою охайністю вони не відзначалися, тож на ту пору як «б’юїк» потрапив до Бена, він більш ніж наполовину складався зі скотчу і шпаклівки. Повне ім’я того авта звучало як «Загнали і кинули у милі», але ми скоротили його до «Зікум». Працював «Зікум» не так на бензині, як на невичерпному паливі, що називається «людське сподівання». Сідаєш на гаряче вінілове сидіння і починаєш сподіватися, що авто заведеться, потім Бен повертає ключа, двигун робить кілька обертів, наче викинута на берег риба. Ти сподіваєшся дужче, мотор обертається ще кілька разів. Ти напружуєшся щосили — і нарешті машина заводиться.
Бен завів «Зікума» і ввімкнув кондиціонер на повну. Три з чотирьох вікон не відчинялися взагалі, але кондиціонер морозив добряче, хоча перші хвилини з повітроводів віяло гаряче повітря, змішуючись із таким самим гарячим, та ще й затхлим повітрям у самому авті. Я максимально відкинув пасажирське сидіння, опинившись практично в горизонтальному положенні, й розповів Бену про все — про те, як біля вікна з’явилася Марго, про «Волмарт», про помсту, про «СанТраст», про те, як ми не в той дім залізли, про «Морський світ», про мені-бракуватиме-твого-товариства.
Бен навіть не перебив мене жодного разу — в цьому він був добрим другом, та коли я закінчив, він одразу ж перейшов до того, що цікавило його найбільше.
— Стривай, а щодо Джейса Вортингтона — наскільки він у нього маленький?
— Ну, він, напевно, ще й від хвилювання зіщулився, але от ти уявляєш олівець? — запитав я.
Бен кивнув.
— З гумкою на кінці бачив?
Він знову кивнув.
— От коли щось напишеш, а потім зітреш гумкою, від неї на папері залишаються крихти.
Бен кивнув.
— Загалом, я б сказав, що він завдовжки як три такі крихти й одна завширшки.
Бен від людей на взірець Джейсона Вортингтона і Чака Парсона досить наковтався лайна, тож я подумав собі, що він має право тепер порадіти. Але він навіть не засміявся. Він просто вражено хитав головою.
— Боже, ото ж зараза вона!
— Знаю.
— Вона з тих, хто або ж гине трагічно у двадцять сім, як Джиммі Гендрикс чи Дженіс Джоплін, або ж, певно, вперше в історії людства отримає Нобелівську премію за крутість.
— Ага, — погодився я. Я рідко втомлювався говорити про Марго Рот Шпігельман, але ж я взагалі рідко втомлювався, як сьогодні. Я поклав голову на порепаний вініл підголівника і відразу ж заснув. Прокинувшись, я побачив на колінах гамбургер із запискою: «Мусив іти на урок, братан. Зустрінемося після музики».
Після уроків я сидів біля репетиційної на підлозі, притулившись спиною до бетонної стіни, і перекладав Овідія, намагаючись не звертати уваги на какофонію в залі. У день репетицій я завжди сидів у школі ще зайву годину, адже якби я поїхав без Бена і Радара, то був би єдиним старшокласником у шкільному автобусі, а це нестерпне приниження.
Потім Бен закинув Радара додому — він жив У «центрі», у Джеферсон-парку, неподалік будинку Лейсі. Після Бен завіз мене. Я помітив, що перед будинком Марго її авта теж немає. Значить, вона не прийшла до школи не тому, що вирішила відіспатися. Вона, певно, вже нові пригоди собі шукає — без мене. Може, розмазує крем для депіляції по подушках інших своїх ворогів абощо. Прямуючи додому, я відчував себе наче покинутим, але вона, звісно, знала, що я з нею все одно не пішов би — цілий день у школі я не міг пропустити. І хтозна, може, Марго взагалі на три дні поїхала в Міссісіпі чи тепер уже остаточно стала циркачкою. Але, зрозуміло, вона була не в Міссісіпі й не в цирку. А де — я й уявити не міг, бо я не Марго.
І я думав собі, які ж історії вона привезе цього разу. Гадав, розповість вона мені їх сама, наприклад, за обідом. Мені здалося, що саме це, напевно, вона і мала на увазі, коли казала, що їй бракуватиме мого товариства. Марго заздалегідь знала, що знову має бодай трохи відпочити від паперового Орландо. Та коли вона повернеться — хтозна!.. Адже останні кілька тижнів у школі вона не зможе спілкуватися з давніми друзями. То, можливо, вона проведе їх зі мною.