Ні, я був готовий до того, що він п’яний. Я і по телефону все зрозумів. Жодна твереза людина стільки разів «так» за хвилину не скаже. Але пропихаючись крізь натовп хлопців, що курили на порозі, й відчиняючи двері, я все-таки не сподівався побачити одягненого в смокінг Бена, що висів догори дриґом над барильцем пива. А тримав його Джейс Вортингтон з кількома бейсболістами. Бен обхопив кран барильця губами, погляди всіх присутніх у кімнаті були сфокусовані на ньому. Всі хором рахували: «Вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять!» — а я на мить злякався, що з Бена знущаються. Але ні, він ссав пиво, наче материну цицьку, з куточків рота текло, тому що Бен ще й усміхався при цьому. «Двадцять три, двадцять чотири, двадцять п’ять», — кричали розпалені хлопці. Напевне, відбувалося щось надзвичайне.
А мені все це здалося таким безглуздим, таким ганебним! Паперові дітки граються в паперові ігри. Я спробував пропхатися крізь натовп до Бена і, на власний подив, наткнувся на Радара з Анжелою.
— Що тут у біса відбувається? — запитав я.
Радар, на мить припинивши рахувати, подивився на мене.
— Так! — вигукнув він. — Явлення обраного водія! Так!
— Чому всі сьогодні так часто кажуть «так»?
— Гарне питання, — заволала Анжела. Надувши щоки, вона зітхнула. Здається, їй усе це подобалося не більше, ніж мені.
— О так, це гарне питання! — підтвердив Радар, у якого в обох руках було по червоній пластянці з пивом.
— Він п’є з двох, — спокійно пояснила Анжела.
— Чому тоді не ти — обраний водій? — поцікавився я.
— Вони обрали тебе, — сказала вона. — Вирішили таким чином витягти тебе сюди.
Я закотив очі. Анжела висловила співчуття.
— Він тобі, напевно, справді подобається, — я кивнув на Радара, який, піднісши обидві руки над головою, лічив далі. По-моєму, всі страшенно пишалися тим, що вміють лічити.
— Так, він навіть зараз в певному розумінні дуже милий, — відказала вона.
— Жах, — не втерпів я.
Радар пхнув мене пластянкою.
— Подивися на нашого друзяку Бена! Та він немов учений-аутист, коли йдеться про пивостояння. Здається, він на світовий рекорд іде.
— А що таке пивостояння? — не зрозумів я.
— Ось, — тицьнула Анжела в Бена.
— А, — зронив я. — Ну… важко висіти догори дриґом над барилом?
— Схоже, найдовше в історії Вінтер-парку пивостояння — шістдесят дві секунди, — пояснила вона. — Відзначився Тонні Йорик.
Це був кремезний паруб’яга, який закінчив старшу школу, коли ми щойно прийшли до неї; тепер він грав у футбольній команді Флоридського університету.
Я був би радий, якби Бен поставив новий рекорд, але приєднатися до верескливого натовпу не міг. «П’ятдесят вісім, п’ятдесят дев’ять, шістдесят, шістдесят один шістдесят два, шістдесят три!» Бен випустив краника з рота і заволав: «ТАККК! Я НАЙКРУТІШИЙ! Я ПОХИТНУ СВІТ!» Бейсболісти з Джейсом на чолі перевернули його догори головок) і почали носити на плечах. Помітивши мене, Бен тицьнув у мій бік пальцем і зарепетував «ТАККК!!!» з таким запалом, якого я в житті не чув. Навіть футболісти, вигравши світовий кубок, так не радіють.
Бен зіскочив з плечей бейсболістів, досить незграбно приземлився навпочіпки, а потім, похитуючись, звівся на ноги й обняв мене.
— ТАК! — знову повторив він. — Прибув Квентин! Найкращий друг! Привітаймо Квентина, найкращого друга світового рекордсмена з пивостояння!
— К., друже! — поплескав мене по голові Джейс, і тут у другому вусі зачувся голос Радара:
— До речі, ми для них тут як народні герої. Ми з Анжелою хотіли ще продовжити свято своєю вечіркою, але прийшли сюди: Бен пообіцяв, що до мене ставитимуться як до короля. Вони, уяви, ім’я моє скандували. Здається, Бен чимось їм страшенно сподобався, тож ми їм тепер теж подобаємося.
І я відказав — і Радарові, і всім іншим:
— Ого!
Бен відвернувся від нас і схопив Кассі Гімні. Поклав руки їй на плечі, вона — йому, і він оголосив:
— Моя супутниця мало не стала королевою балу.
— Атож, — мовила Кассі.— Класно!
— Знаєш, — мовив Бен, — останні три роки я щодня мріяв тебе поцілувати.