— Ну, як бал минув? — поцікавився я.
— Бен дуже хороший, — відказала вона. — Мені було весело. Але потім ми страшенно посварилися з Беккою, вона обізвала мене хвойдою, а потім вилізла на диван, попросила всіх замовкнути і закричала, що в мене венерична хвороба.
— Господи! — здригнувся я.
— Так, мені гаплик тепер. Це… Боже! Це, чесно, дуже недобре, тому що… це дуже принизливо, і вона знала, вона цього і домагалася… Я прийшла сюди, сіла у ванну, потім прийшов Бен, але я попросила його дати мені спокій. Я проти нього нічого не маю, але він не в змозі слухати. Він же напився. А у мене ж немає венеричної хвороби. Була. Але я все вилікувала. Байдуже. Просто я не хвойда. Був один хлопець. Негідник! Господи, я навіть повірити не можу, що у мене вистачило клепки їй це розповісти. Треба було тільки з Марго поговорити, без Бекки.
— Співчуваю, — сказав я. — Бекка просто заздрить.
— Чого їй заздрити? Вона королева балу. У неї Джейс. Тепер вона на місці Марго.
У мене від твердої ванни вже дупа заболіла, і я спробував сісти якось по-іншому. Тепер ми торкалися одне одного колінами.
— Місце Марго ніхто не може зайняти, — сказав я. — А Бецці хочеться мати те, що є в тебе. Ти всім подобаєшся. Всі вважають тебе милішою.
Лейсі сором’язливо всміхнулася.
— Ти думаєш, що я поверхова?
— Загалом, так, — я згадав, як сам стояв під дверима і чекав, коли роздягнеться Бекка. — Але і я теж, — додав я. — Всі такі.
Я частенько мріяв: «От якби в мене було тіло, як у Джейса Вортингтона! Впевнено ходити. Впевнено цілувати».
— Ну, не настільки. Ми от з Беном однаково поверхові. А тобі байдуже, щó про тебе думають.
Це була і правда, і ні.
— На жаль, не зовсім байдуже, — зізнався я.
— Без Марго так недобре, — сказала Лейсі. Вона теж була п’яна, але такі п’яні мені приємні.
— Ага, — погодився я.
— Я хочу, щоб ти мене відвіз туди, — сказала вона. — У торгівельний центр. Бен мені розповів.
— Добре, поїдемо, як захочеш, — відказав я. І розповів, що сьогодні вночі знайшов там лак для нігтів і ковдру.
Лейсі якусь хвилю мовчала, дихаючи через рот. А потім прошепотіла:
— Вона померла…
— Я не знаю, Лейсі. Я те ж саме думав до сьогоднішньої ночі, але тепер не певен цього.
— Вона померла, а ми тут усі…
Я згадав підкреслені рядки з Вітмена: «Як не знає про це ніхто на світі, я задоволений, // І як знають про це усі та кожен, я задоволений». І відказав Лейсі:
— Може, вона так хотіла. Щоб життя тривало.
— На мою Марго це не схоже, — заперечила вона.
І я подумав про свою Марго, про Марго Лейсі, про Марго пані Шпігельман — всі ми дивилися на різні її відображення в кімнаті кривих дзеркал. Я збирався додати щось іще, аж зауважив, що рот у Лейсі розтулився, вона, прихилившись до холодних сірих кахлів на стіні, заснула.
Уже вдруге хтось заходив у вбиральню, коли я все-таки вирішив збудити Лейсі. Була майже п’ята ранку, і мені треба було відвезти Бена додому.
— Лейсі, прокидайся, — сказав я, торкаючись своїм черевиком її капця.
Вона похитала головою.
— Мені подобається, коли мене так називають, — сказала вона. — Ти в курсі, що зараз ти — мій найкращий друг?
— Я схвильований, — відказав я, хоча вона була п’яна, втомлена і казала неправду. — Слухай, ми зараз підемо нагору, і якщо хтось щось про тебе скаже, я захищатиму твою честь.
— Добре, — погодилася вона. Отож ми пішли нагору разом; людей на вечірці вже трохи поменшало, але біля барила ще вешталися бейсболісти разом із Джейсом. Решта вже позасинала — хто в спальниках, хто просто на підлозі; кілька хлопців тулилися на розсувному дивані. Анжела з Радаром лежали разом на кріслі для двох, у Радара звисали ноги. Вони спали.
Коли я вже збирався був спитати хлопців коло барильця, чи не бачили вони Бена, він сам влетів у вітальню. На голові у нього був блакитний дитячий чепчик, а в руках — меч з восьми пивних бляшанок, склеєних, я був подумав, скотчем.
— Я ТЕБЯ БАЧУ! — заревів він, показуючи на мене мечем. — БАЧУ КВЕНТИНА ДЖЕЙКОБСЕНА! Сюди! Навколішки! — горлав він.
— Що? Бене, заспокойся.
— НАВКОЛІШКИ!
Я покірно став навколішки, дивлячись на нього.
Він опустив імпровізованого меча й по черзі торкнувся обох моїх плечей.
— Владою пивного меча, скріпленого суперклеєм, висвячую тебе на мого обраного водія!