К-ВОСКРЕСЛИЙ: Привіт, це К.
ПОСИПАЮ-ГОЛОВУ-ПОПЕЛОМ: Привіт!
К-ВОСКРЕСЛИЙ: Ти не думала про те, що Марго, напевно, дуже довго все планувала?
ПОСИПАЮ-ГОЛОВУ-ПОПЕЛОМ: Ага, як ото залишила букви з супу в тарілці та привела тебе до торгівельного центру?
К-ВОСКРЕСЛИЙ: Ага, таке за десять хвилин не вигадаєш.
ПОСИПАЮ-ГОЛОВУ-ПОПЕЛОМ: Може, нотатник?
К-ВОСКРЕСЛИЙ: Так ото ж.
ПОСИПАЮ-ГОЛОВУ-ПОПЕЛОМ: Ага. Я про нього сьогодні думала, бо згадала: коли ми ходили по крамницях, Марго завжди пхала його в сумки, які збиралася купити, — приміряла, чи влізе.
К-ВОСКРЕСЛИЙ: От би мені його роздобути.
ПОСИПАЮ-ГОЛОВУ-ПОПЕЛОМ: Ага, та вона його, певне, з собою взяла.
К-ВОСКРЕСЛИЙ: Ага. В її шафці його не було?
ПОСИПАЮ-ГОЛОВУ-ПОПЕЛОМ: Ні, тільки підручники лежали, як завжди.
Я взявся далі готуватися до іспитів, очікуючи, що хтось іще вийде в чат. За часину там з’явився Бен, я запросив його в чат разом з Лейсі. Майже весь час писали вони, а я ще займався своїм перекладом — доки до нас не приєднався Радар. Тоді я відклав олівця.
ОМНІПЕДИСТ96: Сьогодні хтось із Нью-Йорка шукав Марго Рот Шпігельман у «Омніпедії».
ТО-БУЛА-НИРКОВА-ІНФЕКЦІЯ: А можна визначити місце точніше?
ОМНІПЕДИСТ96: На жаль, ні.
ПОСИПАЮ-ГОЛОВУ-ПОПЕЛОМ: Там і досі висять оголошення про неї. Може, хтось просто намагався дізнатися, хто вона така.
ОМНІПЕДИСТ96: Ага, про це я забув. Шкода.
К-ВОСКРЕСЛИЙ: Гей, я час до часу зникаю, бо я зараз на сайті, якого Радар показав, — там де маршрути укладаються.
ТО-БУЛА-НИРКОВА-ІНФЕКЦІЯ: Посилання?
К-ВОСКРЕСЛИЙ: thelongwayround.com
ОМНІПЕДИСТ96: У мене нова теорія. Марго прийде на вручення атестатів і сяде разом з гостями.
ТО-БУЛА-НИРКОВА-ІНФЕКЦІЯ: А у мене стара теорія. Вона десь в Орландо, регоче з нас і тішиться, що стала центром нашого всесвіту.
ПОСИПАЮ-ГОЛОВУ-ПОПЕЛОМ: Бене!
ТО-БУЛА-НИРКОВА-ІНФЕКЦІЯ: Вибач, але я таки маю рацію.
Вони ще трохи побалакали про Марго, а я намагався простежити її маршрут. Якщо вона не хотіла, щоб ми знайшли цю мапу, — а судячи з того, що та була зірвана зі стіни, Марго цього не хотіла, — схоже, ми вже зібрали всі залишені нею вказівки плюс дещо новеньке. Значить, інформації у мене достатньо. Але я все одно був ще дуже далеко від Марго.
19
Просидівши в понеділок вранці три довгі години над вісьмома сотнями слів з Овідія, я йшов коридором з таким відчуттям, наче мізки зараз поллються з вух. Але я нормально впорався. Тепер мене чекала півторагодинна обідня перерва, якої повинно вистачити, щоб розплавлений мозок застиг перед другим іспитом. Коло шафки мене чекав Радар.
— Я щойно іспанську завалив, — сказав він.
— Я певен, що все у тебе там гаразд.
На Радара чекав Дартмутський університет з величезною стипендією. Радар страшенно розумний.
— Не знаю. Під час усної частини я засинав на ходу. Слухай, я половину ночі не спав, програмою займався. Вона неймовірна. Вибираєш категорію — географічний район якийсь або родину тварин — і бачиш перші фрази статей «Омніпедії» на цю тему, до сотні на одній сторінці. Наприклад, тобі потрібен конкретний різновид кролика, а згадати ти його не можеш. Програма збирає тобі всі статті про кроликів, і ти читаєш усе за три хвилини.
— Ти цим перед іспитами займався? — запитав я.
— Так, я розумію. Я тобі надішлю. Цікава річ.
Підійшов і Бен.
— К., Богом присягаюся, ми вчора з Лейсі до другої ночі сиділи на цьому сайті з маршрутами. Проклали всі можливі шляхи між Орландо і тими п’ятьма точками, і я зрозумів, що весь цей час помилявся. Марго не тут. Радар має рацію. Вона повернеться на вручення.
— Чому ти так гадаєш?
— Розрахунок ідеальний. Щоб доїхати від Орландо до Нью-Йорка, потім до гір, потім до Чикаго, потім до Лос-Анджелеса, а потім повернутися в Орландо, потрібно майже двадцять три дні. До того ж, хоч це й ідіотський жарт, але він цілком у дусі Марго. Змусити всіх подумати, що збираєшся накласти на себе руки. Оточити себе аурою таємниці, щоб усі звернули увагу. А потім, коли увага до тебе йде на спад, з’явитися на врученні атестатів.
— Ні,— заперечив я. — Виключено.
Я вже набагато краще пізнав Марго. Увага їй була потрібна. У це я вірив. Але Марго жила не по приколу. Не самими викрутасами.