Хома великодушно подарував курча тому хірургові, котрий врятував йому життя. На прохання медичних працівників поліклініки по вулиці Апатова в Жданові грибок маслючок іще спробував проковтнути качине яйце — й тепер йому з рота дістали чималу живу качку, яку дивний пацієнт подарував асистентові хірурга.
Хому попросили ковтнути гусяче яйце — і з рота його дістали живеньку гусочку, яка перепала тамтешньому стоматологу.
Подякувавши за надану медичну допомогу, грибок маслючок зник із поліклініки, а там іще довго точились усякі балачки. Мовляв, такому унікальному пацієнтові немає ціни, він би міг забезпечити живою птицею, а не свіжозамороженою, весь колектив лікувального закладу, ніколи б не було перебоїв із постачанням, не довелося б по чергах бігати чи на базарі переплачувати втридорога. Мовляв, шкода, що інші пацієнти не такі. В інших пацієнтів — чи то виразка шлунку, чи то грудна жаба, чи то якась виробнича травма, інші пацієнти не вміють ковтати курячих, качиних чи гусячих яєць, а від їхніх виразок шлунку, грудних жаб та виробничих травм ніякої користі не було, нема й не буде. Про таких хворих можна сказати, що вони не курять і не мелють, що вони б і псу віддали траву, бо свого коня не мають, що їм хоч куй, зозуле, хоч не куй.
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ,
Коли по правді, то не всіх бовванів і побили, не всім лоби потрощили, бо коли народ наш удатний кішці хвоста зав’язати, коли здатен із відьмою по чарці випити, коли в космосі мало що не оре, не сіє і врожаю не збирає, то що там боввани! Деякі вціліли по бур’янах, славні такі боввани, пикатенькі, лупоокі, капловухенькі. Ну, викапаний грибок маслючок, яким його по світах нарубали й натесали хомопоклонники всякої масті. Питаєте, до чого додумались у нас? А додумались у нас оцих бовванів перелицьовувати, машкару їхню змінювати.
Спробуйте пам’ятник новий чи якесь погруддя поставити. І гроші, і матеріал, і робота скульптора, — а грошей, і матеріалу, й роботи навіть сам чорт легко не настарчить. Отож знаходили в Яблунівці загубленого справжнього боввана, трохи долотом чи обухом сокири міняли йому фізіономію та вираз очей — і вже, дивись, перед тобою не грибок маслючок, а зовсім інший фрукт.
Отож і появились по багатьох селах оці зовсім інші фрукти. Там, не без хитрої вигадки будучи, перетесали старшого куди пошлють на заслуженого вчителя, ще десь — на знатного механізатора, десь-інде — на знаменитого лікаря. Й не таке траплялось! У Сухолужжі такого боввана омолодили, причепили галстук, сунули піонерський горн у руки й поставили на шкільному подвір’ї. У Вінниці, в парку над Бугом, гранітного грибка маслючка зодягли в куценькі спортивні труси й приспособили до рук весло. У Мелітополі гіпсового старшого куди пошлють зуміли зодягнути в робітничий комбінезон, поставили на центральній вулиці, а в ліву руку поклали велику гайку, яку Хома розглядав із сардонічним виразом на обличчі. Звісно, траплялися й інші цікаві знахідки в цьому жанрі монументального мистецтва, яке так сміливо взялось експлуатувати дармових бовванів.
Часткова бовванізація монументального мистецтва збіглася з подальшими подіями, тому-то й слід трохи розказати про ці трансформації Хоми, в яких — і фантазія, і політ мислі, і практицизм.
Резонно скажете, що яблунівська сільрада в особі голови Гната Васильовича Перекучеренка в супрязі з головою колгоспу «Барвінок» Михайлом Григоровичем Димом, нарешті, повинні були реагувати. Така слава в самій Яблунівці, у білому світі, такий розголос, ажіотаж, нездорова сенсаційність, а місцеві органи мовчать, наче параграфів наковтались, а ті параграфи поставали їм кілком у горлі. Буває, кажете? Буває, що й гнида співає, але який любитель вокалу слухатиме її!..