Даруся принишкла, як квіточка, позбавлена світла та води.
Марк стурбовано глянув на неї. Дістав із внутрішньої кишені піджака уже знайомий їй за Парижем англо-український розмовник, погортав його, і з величезними паузами, як школяр, проказав:
— Пробач, Дорі, що я… не встиг… вивчити… твою мову.
Далі він збився на англійську, і до розмови долучилась Валері:
— Дарино, пан Вінтерз каже, що страшенно шкодує, що не зміг вивчити українську, щоби могти розмовляти з тобою. — Діловито перекладала вона, — але він був дуже зайнятий і обмежений у часі. Але йому багато чого треба сказати тобі, тому він і взяв мене з собою. Він свідомий того, що це, мабуть, надто незручно. Він страшенно перепрошує. Але якщо у нього є надія… Якщо вона, Даруся, дасть йому цю надію… Він обіцяє вивчити українську мову так скоро, як тільки зможе. Найме найкращих учителів, за умови, що Дарина прийматиме у нього іспит.
«Надію на що?» — кисло подумала Даруся, і вже хотіла запитати це вголос, аж тут, прямісінько біля її вуха, немов наяву, пролунав роздратований голос Надійки: Ти серйозно вважаєш, що він приперся до Львова аж із самих Штатів, аби лиш тільки переспати з тобою? — спитав голос. — Трохи задорого виходить, нє? Вічно ти собі в уяві наплетеш сім мішків гречаної вовни, Дарино. А все, як завжди, набагато простіше.
— І на що ж ти сподіваєшся, Марку? — врешті запитала Даруся.
Той замислився, спершись підборіддям на сплетені пальці.
Офіціант приніс якісь немислимі салати, з курятиною, апельсинами та ананасами.
Даруся підсунула до себе свою тарілку і зробила вигляд, що їсть.
А Валері навіть не поворушилася. Чекала на реакцію шефа. Коли той нарешті заговорив, круглі очі перекладачки раніше від її слів сказали Дарині, що зараз вона почує дещо цікаве.
— Цей вік-енд у Парижі, коли я зустрів тебе, мав пройти зовсім інакше, Дорі, — Валері перекладала дослівно. — Річ у тім, що… того дня, коли я тебе зустрів, мало відбутися моє весілля. Ми з моєю колишньою нареченою, її звуть Кетрін, зналися з дитинства. Наші сім’ї жили по сусідству, наші батьки працювали разом. Та, як згодом виявилося, я зовсім її не знав.
Марк перевів дух, ковтнув вина, яке налив йому послужливий офіціант, кивнув, що все гаразд, смак задовільний, і продовжив розповідь:
— Кетрін прийшла до мене за дванадцять годин до нашого вінчання. Уже навіть відбулася репетиція весілля. Я був такий радий її бачити! Увесь піднесений, під зав’язку набитий планами та рожевими мріями про наше спільне життя… У деяких речах, як сказала мені потім Кетрін, я з юності залишився безнадійним телепнем. Тобто романтиком…
— Ти любив її? — спитала Даруся англійською.
Марк, здавалося, зовсім не здивувався, почувши з вуст Дарини: «Did you love her?». Відповів коротко «Так» і запив цю відповідь вином. Ще якусь мить помовчав, роздивляючись свій келих так замислено, як, бува, ворожки розглядають кавову гущу, і знову заговорив:
— Отже, до весілля все було готово. Крім, як з’ясувалось, нареченої. Наш медовий місяць ми збиралися провести на моєму острові.
— На твоєму… що? — уточнила Даруся, вислухавши перекладачку.
Остання фраза прозвучала так буденно, що дівчина не відразу зрозуміла, про що йдеться.
Валері всміхнулася на це перепитування, хоча помітно було, що й вона шокована розповіддю шефа, і пояснила:
— Пан Вінтерз володіє невеличким островом в Індійському океані.
Дарина провела рукою по очах, немов знімаючи з них павутиння.
— О, ну… якщо усього одним, та ще й невеличким… Мені аж полегшало. Бо я перше хвилюватися почала, як про це почула, але тепер ні, не хвилююся. Я спочатку думала, що мені причулося. Ну, знаєте, як це буває… Володіти островом… це так незвичайно.
Валері всміхнулася ще ширше і додала, знову ж таки, від себе:
— Насправді у такому володінні немає нічого особливого, крім того, що на своєму крихітному клаптику землі посеред безмежного океану ви можете робити все, що бажаєте.
— Справді. Зовсім нічого особливого. Ви мене заспокоїли. То що було далі з Кетрін? — звернулася вона знову англійською до Марка.
— Вона сказала, що нам терміново слід поговорити. Я подумав, що саме про це йтиме мова, де все-таки пройде наш медовий місяць. Кетрін хотіла податися кудись, де багато людей, де є світське життя… Я ж прагнув усамітнення. Розумієш, Дорі, ритм моєї роботи, він не дозволяє сподіватися на тривалий відпочинок. Я вважав, що бодай шлюбна подорож принесе мені спокій. Однак цього не сталося. Бо не відбулося й шлюбу.