В Проскурові Анка посилено готувалась: відпрацьовувала техніку роботи на учбовому «сєвєрку», вивчала район, в якому передбачалось діяти нашій групі. Вростала в легенду.
Обідали завжди разом. Анка накривала на стіл, а ми з Олексієм допомагали їй. Ні за обідом, ні під час відпочинку не заводили розмов про свою майбутню діяльність у тилу ворога. Такий був неписаний закон. Але кожний із нас постійно думав про завдання.
Згодом остаточно визначили район нашої діяльності} Краків.
Оголосили бойовий наказ:
«У ніч на 19 серпня 1944 року авіадесантом відбути на виконання спеціального завдання з приземленням у районі 12 кілометрів західніше Белян, 2 кілометри північніше шосе Краків — Катовіце.
Завдання
Розвідати:
1. Скупчення військ у районі Кракова і чисельність гарнізону м. Кракова.
2. Перевезення військ і воєнних вантажів по шосейних шляхах і залізниці через Краків у всіх напрямках.
3. Місця розташування штабів, вузлів зв'язку, аеродромів, складів тощо.
4. Наявність оборонних споруд, їх характер — по річці Вісла і в районі Кракова.
Зв'язок з Центром тримати по радіо».
Полковник із штабу фронту ознайомив нас із обстановкою в Кракові. Він же розповів мені про долю групи «Львів», закинутої в район Кракова в квітні 1944 року.
Невдачі переслідували їх з першої ж хвилини. Викинули «львів'ян» далеко од визначеного місця. Проте й інші групи опинялись у подібних ситуаціях. Траплялось, гинули, так і не приступивши до виконання завдань. Або замовкали на дні, тижні й виринали з небуття, коли вже не залишалось ні крихти надії. Однак те, що трапилось з групою «Львів», майже не мало прецедентів за всю Вітчизняну війну.
Мене було інформовано коротко: група залишилась без командира. Як це сталося? Про це більш докладно я дізнався значно пізніше від самої Ольги. Що вона знала про свого колишнього командира? «Юзек» був родом із Сілезії. Високолобий, тонколиций, з русявим гладко зачесаним волоссям. Після створення в Радянському Союзі польської дивізії ім. Тадеуша Костюшка, вступив до її лав. Він досить вільно розмовляв російською мовою, хоч і не без польського акценту. Знав і німецьку. Готували групу в Києві, де Ольга і познайомилась з «Юзеком».
Юзек (така була його легенда) мав видавати себе за українського націоналістичного діяча Богуславського. Син куркуля з колишнього Львівського воєводства. Працював у слюсарних майстернях фірми Ковальського в Луцьку; Там і залишився після вересневих подій 1939 року. Напередодні війни познайомився з донькою українського лікаря Ольгою Петрівною. Одружився. Незабаром до Ольги приїхала сестра Ганна, донька потерпілого при совєтах мешканця Львівщини. Так «Комар» стала Ольгою Богуславською, «дружиною» Юзека. І з'явилася «сім'я»: чоловік, дружина і сестра.
Все почалось наче з дрібниць. Приземлилися кучно, недалеко один від одного. В Ольги рація, НЗ. Пошепки попросила:
— Юзек, візьміть у мене батареї.
— Бач, чого забажала. У кожного своя ноша.
Ні колишньої галантності, ні витримки. Треба, як вчили, присипати місце приземлення махоркою, щоб собаки слід не взяли. Ольга нагадала, а він ще й нагримав: соплячка, а носа хоче втерти.
На світанку влаштували привал у лісі. У Юзека обличчя бліде, наче борошном припорошене. І очі якісь недобрі, чужі. А може, здається? Може, просто розкис, що так невдало вийшло з висадкою: приземлились, як виявилося, за 150 кілометрів від наміченого місця. Підозру відганяла од себе. Чого тільки не трапляється з людиною?
У Кракові Юзек і справді наче ожив. Почував себе у місті, як риба у воді. Манівцями, минаючи патрулів, привів, куди слід.
У розвідників були адреси, за якими вони мусили з'явитись у Кракові. І фотографія — пароль, на яку покладали особливі надії. На фото — солдат Костюшківської дивізії Петро (Пьотр) Сендер, а на звороті напис: «Мамо, дуже прошу тебе, допоможи цим людям». Знайшли Томаша — брата Петра. Той пообіцяв влаштувати дівчат. Про Юзека мови не було: він залишався у Кракові, як пояснював, для налагодження зв'язків.
Так розвідниці опинилися в селі Могила під Краковом у хаті гостинної, привітної «бабці Сендерової» — матері Петра. Встановили рацію.
Минає день, другий; Юзек не з'являється. А у нього документи, гроші. Тут страшну новину привіз з Кракова Томаш: вдосвіта, як сніг на голову, звалився Юзек. Прийшов п'яний, пістолетом погрожував, все допитувався, куди він, Томаш, подівав тих «клятих дівок».
І все-таки залишалась якась крихта надії: може, то випадкове, треба зустрітись. І зустріч відбулась: у Юзека очі, як у щура, бігають, обличчя, наче буряк, червоне, опухле. Не обличчя, а пика: видно, вже не в одній чарці денце бачив.