Різний вік. Різний досвід. Різні характери.
Коли Груша пішла в перший клас, я вже вчителював.
21 червня в школі, де вчилася Груша, був бал. До світанку ходили щасливі випускники тихими вулицями районного містечка, не знаючи, що вже почалася війна.
У ніч на 22 червня я сидів у президії на святкових зборах львівських учителів, а Олексія у той час разом із його взводом зв'язківців підняли по бойовій тривозі.
Так, все було в нас різне. Але єднало нас головне, спільне — радянське життя.
… Напередодні вильоту нашої групи мене знову викликав Павлов.
— Наказ про твоє призначення командиром групи підписано, — сказав він. — Ми дуже розраховуємо на твій педагогічний досвід. Головне — об'єднати, згуртувати членів групи. В нашому ділі варіант по Крилову: лебідь, рак та щука — ніяк не годиться. Чотири голоси повинні злитися в один «Голос». І при цьому дуже важливо зберегти, розвинути індивідуальність кожного.
— Буду старатися.
— Заступник у тебе хороший. Правда, запальний. Ти студи, але в міру. Подружилися?
— Начебто.
— Вас багато чого навчили. Але справжня наука тільки починається. Вам слід використати досвід Комара. Ти не дивись, що молода. Вважай, три місяці одна за всю групу в тилу працює.
— Зрозуміло.
— І пам'ятай, що я казав про групу. Чотири пальці нарізно — просто чотири пальці, разом — майже кулак. Ну, будь здоров і здрастуй, Голос. До зустрічі десь у Кракові.
ЯК ЦЕ ПОЧИНАЛОСЯ
Моє довоєнне житія мало чим відрізнялося від життя мільйонів радянських людей. Я народився в Катеринославі (Дніпропетровськ) за три роки до революції, на Першій Чечелівці — брудній робітничій околиці. Батька, Степана Березняка, забрали в солдати ще до мого народження. Провоював він всю імперіалістичну. Перший мій спогад пов'язаний саме з ним…
Мене, трирічне хлопченя, дуже налякав чужий дядько своєю густою рудою щетиною. Щетина кололася, я став вириватися, заплакав і з місяць уперто називав батька дядьком. А «дядько» побрився, попарився в бані, відмив окопний бруд — і виявився молодою, веселою, невичерпною на витівки людиною.
З фронту він привіз лише гармошку. Репертуар його був великий. Батько воював під Бобруйськом, у Пінських болотах, де, очевидно, подружився з «Лявонихою». Пам'ятаю ще «На сопках Маньчжурії», «Ой під вишнею, під черешнею», «їхав козак на війноньку», «Ой, степ, ти мій степ»…
Все життя батько столярував. Ніколи не хворів. До останнього дня рішуче відмовлявся йти на пенсію. Так і помер робітником на семидесятому році, в 1954-у. І не довідався, чим же насправді займався його син на війні, відбувши в невідомому напрямку в січні 1944 року…. Незабутні піонерські роки!..
На станції Помічна я навчався в залізничній семирічній школі. Співав про картоплю-розкартоплю, смачнішої за яку не знайти на всьому білому світі. Вогнищами прокрилювалися сині ночі в степу за Помічною. А ми, притулившись один до одного, затамувавши подих, слухали нашого директора Івана Степановича. Тепер я розумію, який то був чудовий історик. В його розповідях оживали Спартак і Рилєєв, Гарібальді й комунари Парижа. Плив назустріч своєму безсмертю «Потёмкин»… І ніби із полум'я зводилися Котовський, Блюхер, Фрунзе, Дзержинський — справжні рицарі революції, а поруч з ними — перші комсомольці нашого краю.
В таку ніч я вперше почув слово «підпільник». Коли денікінці захопили Катеринослав, багато комсомольців пішло в підпілля. Їх вистежувала денікінська контррозвідка, смерть чатувала на них, а вони боролися.
Бачу задумливе, у відблисках згасаючого багаття обличчя Івана Степановича, чую його глухуватий голос:
Я вступив до комсомолу в 1930 році, у самий розпал колективізації. За порадою директора став студентом Кіровоградського педтехнікуму.
В сімнадцять років одержав призначення в Іванівську початкову школу на Кіровоградщині. Як я кляв себе, свій вибір професії в перші дні роботи! Що й казати, спогади не з приємних. Але… з пісні слова не викинеш. Невдалі були мої перші кроки на педагогічній ниві.
Тридцять сім пар очей вимагали уваги, тридцять сім дитячих ротів запитували, скаржились, пхинькали, розмовляли, коли треба було слухати мене, і мовчали, звичайно, на зло вчителю, коли той домагався відповіді.