А у Дементьєва за плечима революція, громадянська війна. Комуністом він став у 1917 році. Був комісаром одного з артполків Червоної Армії. Начальник Політвідділу МТС, секретар райкому партії, заступник голови облвиконкому, секретар обкому — такий шлях комуніста Дементьєва. Життя він знав не тільки з книг. Я багато разів слухав його виступи на обласних і районних конференціях, нарадах, переконливі, запальні, насичені фактами, приперчені гумором. Серед комуністів Дніпропетровщини користувався величезним авторитетом. Не по роках рухливий, у незмінному френчі кольору хакі, він у гарячу пору сівби чи збирання врожаю був усюдисущий. Частенько навідувався і в наш Петропавлівський район.
Я розповів йому про останні дні у Львові, про настрій у Києві.
Георгій Гаврилович запитав про мої плани.
— Буду проситись у діючу армію. Сьогодні ж піду до військкомату.
— Не поспішай. Гітлерівці сунуть і сунуть, фронт усюди. Видимий і невидимий. Думаєш, перемога вирішуватиметься тільки на передовій? Чув про заклик створювати в зайнятих ворогом районах партизанські загони, диверсійні групи?
— Невже Гітлер і сюди добереться?
— Будемо сподіватись на краще. Проте, судячи з останніх зведень, треба готуватись до найгіршого… Ленін вчив нас дивитися правді у вічі. І не тільки бачити, а й передбачати. Отже, — перейшов на офіціальний тон, — вважай себе мобілізованим обкомом.
Задзеленчав телефон. Георгій Гаврилович зняв трубку.
— Костянтине Степановичу, коли повернулись? Щойно? Багато лиха наробили нам «юнкерси»? У двох'ярусний міст попадання? Йде ремонт? Чудово! А тут у мене молодий чоловік, наш «кадр». Березняка з Петропавлівки пам'ятаєте? Ми його у тридцять дев'ятому рекомендували на роботу у західні області. Щойно зі Львова. Рветься на фронт. Так… так… Я теж такої думки. Зараз у вас буду.
Обернувся до мене.
— Чув розмову з Грушовим? Ось що, голубе, побудь у місті кілька днів. Ми щось придумаємо. Навідайся в облвно за призначенням.
… Переді мною «Особова справа вчителя Березняка Є. С.» (мені переслали її товариші з Дніпропетровського архіву). На синій обкладинці акуратно виведено: «Почато в 1939 р. — закінчено в 1941 р.). Гортаю пожовклі від часу сторінки. Тут і моя заява з проханням призначити директором в одну із шкіл Павлограда, і наказ, який затверджував мене на посаді директора школи № 5.
Там я 18 липня приступив до роботи. Але довго попрацювати не довелось. 8 серпня виїхав до Дніпропетровська за викликом облвно. У відділі кадрів мені сказали: «Негайно з'явитися в обком до товариша Дементьєва».
І ось я знову в знайомому кабінеті.
Георгій Гаврилович за той час, що ми не бачились, помітно змарнів, схуд. Під набряклими від недосипання очима — темні кола. Він підвівся мені назустріч. Запросив до столу.
— Щойно з району. Чудові у нас люди. І старі, і малі. Хлопчики, дівчатка — водять машини. Не злізають з жниварок. Сплять на току, по 16–18 годин працюють. Врожай який виростили: розуміють — хліб потрібний фронту. А становище на фронті скрутне. Останнє зведення читав? Йдуть запеклі бої в районі Києва. Під Уманню німцям вдалося оточити дві наші армії — 6-у й 12-у. Ворог рветься до Дніпра. Треба бути готовим до всього. В обкомі нашого полку убуває. Задіонченко Семен Борисович — перший наш секретар — в армії. Леонід Ілліч Брежнєв теж: він перший заступник начальника політичного управління Південного фронту. Щойно приїздив, вісті привіз невтішні. Лінія фронту посувається все ближче до нашого міста. Евакуація населення, заводів і фабрик йде повним ходом. Чого викликав — здогадуєшся? Павлоград — то теж була моя ідея. Однак обставини змінилися. Так що доведеться тобі, голубе, здати середню школу і прийняти зовсім в іншому місці — початкову. І довірливо:
— Приступаємо до організації партизанських загонів і підпілля. Так ось. Ти у Львові ума-розуму набрався. Почому фунт лиха знаєш. Рекомендуватиму тебе на підпільну роботу. Згоден? З відповіддю не поспішай. Справа дуже серйозна. Гестапо — ворог сильний, підступний. А проти вас діятиме СД, поліція, жандармерія. Смерть чатуватиме на кожному кроці.
Постійна пильність і віра в незламність наших людей, хоробрість і обережність, блискавичні рішення і залізну терпіння, життєлюбство і готовність, коли треба, померти за справу — таким повинен бути підпільник. Зможеш? Подумай, зваж. Порадься сам з собою. А завтра приходь. Матимеш розмову з нашим секретарем по кадрах. Дах на одну ніч знайдеться?
— Можу зупинитись у сестри.
— З однією умовою: про нашу розмову ні слова.
Не скажу, що пропозиція Георгія Гавриловича була для мене повною несподіванкою. Як тільки розпочалася війна, я не раз думав про роботу в підпіллі.