Перейшли до конкретних питань…
Нічого було й гадати про мою легалізацію в Кракові. Турбувала й радіоквартира у Врублів. Рацію можуть засікти, якщо вже не засікли: надто довго сидимо на одному місці.
— Ваші побоювання цілком слушні, — підтримав Зайонц. — Ми допоможемо вам, капітане Михайлов, перебазуватися разом з радисткою в один з наших партизанських загонів. Звідти і будете керувати групою.
Все ставало на свої місця. У Грози є всі шанси легалізуватися в Кракові. Радисткою залишиться Ольга. До її «почерку» в Центрі звикли. Тим більше, що Груша без рації. Зате документи в неї надійні. Зайонц схвально кивнув головою:
— Олексія влаштуємо. Маю на прикметі одного надійного товариша — Юзефа Присака. Ми його звемо «Музикант». Він і справді скрипаль. З ним працюватиме Олексій. Груші теж зручніше зайнятися розвідкою в Кракові. Там тепер багато жінок зі Сходу. Загубитися не важко. Ми підшукаємо їй роботу.
Наступного ранку Гроза в супроводі Метека вирушив у Бескиди до партизанського загону, який мав стати нашою базою.
Минуло кілька днів, і з Кракова прибув перший зв'язковий від Груші.
Анка вдало влаштувалася: її взяла до себе покоївкою фрау Гофф — дружина віце-прокурора Кракова. Мешкала Анка по вулиці Ринковій, 10. Готувала обіди, прала, прибирала в кімнатах.
До Гоффа частенько навідувалися видні гітлерівські чиновники, офіцери вермахту. Багатьом з них подобалася акуратна, гарненька покоївка, з привітною усмішкою, в накрохмаленому фартушку. При ній говорили про все».
Гості любили смачно поїсти, і Груша майже щоранку з кошиком вирушала на базар. Йшла не поспішаючи, з гідністю, як і належить покоївці з дому такої впливової особи. Чіпкі очі розвідниці звично фіксували: мотоколона чисельністю до полку, знаки — ромб і квадрат…
… Наприкінці тижня повернувся з Бескид Олексій. Ділову частину рапорту звів до одного слова: чекають. Потім із властивим йому темпераментом почав змальовувати Бескиди.
— Якщо десь і є рай на землі — то це там. «За горами гори, хмарою повиті!» А в горах буки, сосни до самого неба. В лісах — олені, козулі… Ну, хоч курорт відкривай!
Бескиди — в тридцяти-сорока кілометрах від Кракова. База загону розташована у важкопрохідному районі Подгалє. Командир загону поручник Тадеуш Грегорчик — «Тадек» — справляє добре враження.
Розмова йшла за сніданком. Стефа, підливаючи з глиняного глечика «квасьне млєко», тихцем поглядала на Олексія. Війна війною — любов любов'ю. Навряд чи здогадувався тоді Олексій, яку бурю викликав у її серці…
СКОМСЬКИЙ
З Юзефом Скомським мене познайомила Ольга. Її рекомендація була стислою:
— Молодий. Освіта середня. Ні до якої партії не належить. Син місцевого поміщика. Ненавидить загарбників. Буде працювати.
— Але ж поміщик — класовий ворог, — заперечив я. — Чи можна довіряти?
Ольга посміхнулася:
— По-перше, не поміщик, а син поміщика. Господар маєтку — старий Скомський. По-друге, дворяни теж різні бувають. Одного Муравйова, декабриста, цар стратив, а інший Муравйов, генерал, кат, хвастав: «Ми не з тих Муравйових, яких вішають, а з тих, які самі вішають».
— Це ще, Ольга, не аргумент.
— Є і аргументи.
Виявилося, що молодий Скомський добровільно і сумлінно виконує обов'язки інтенданта радіоквартири. Приносить продукти, забезпечує грішми. Ольгу підтримав Татусь. На старого Скомського все життя наймитував, а молодого похвалив:
— Панське сім'я, а чловєк.
Чловєк — людина, в устах Врубля це звучало як найвища похвала.
Я вирішив зустрітися з молодим Скомським особисто. Домовилися через Врубля про місце зустрічі. В сутінках забрався в густий ялинник, який, до речі, належав Скомським. Незабаром почулися кроки. До мене наближався юнак у мисливській куртці й офіцерських бриджах. Губи припухлі, як у хлопчика. Очі насмішкуваті і якась особлива, я сказав би, вольтерівська посмішка, що свідчила про іронічний склад розуму.
Я свиснув, як було домовлено.
— Пане капітан, вітаю вас на польській землі.
— Цю землю ще треба визволити.
— Будемо визволяти її разом.
Я не поспішаю з відповіддю. Розпитую про старого Скомського, про плани на майбутнє. Намагаюсь з'ясувати потенційні можливості Юзефа. Дізнаюсь, що в Скомських часто бувають офіцери вермахту. Зупиняються вони і в сусідніх маєтках. У поміщицьких будинках, фільварках розташувалися штаби полків, дивізій. В радіусі сорока кілометрів у кожному фільварку були в Юзефа друзі-приятелі.