— Ні, ні, їдьте самі, — замахала руками Інга і пішки повернулася в загін.
Ян сміється:
— З того часу всі симптоми хвороби як рукою зняло. Хоч бери патент на випробуваний, перевірений засіб проти ревнощів.
Пані Новакова — мати Андрія, Адама і Єви, без п'яти хвилин бабуся — нітрохи не сердиться на слова чоловіка і, здається, давно вже розгадала його каверзи.
— Я-а-анек, — каже вона таким голосом, що я навіть починаю трішки заздрити своєму другові.
— Під Новий рік звалила мене ангіна, — продовжує згадувати Янек. — Температура — 40°. Сам лікар — сам і зціляйся. Другого дня тільки розплющив очі — дивлюсь: твої хлопаки. А на нарах — мед, ром, цукерки. Принесли від Саші-кухаря навіть смажену картоплю. З того часу смажена картопля по-українському — моя улюблена страва… А ще в пам'яті один русявий красень із зеленими очима. Співав для мене «Катюшу», «Рябину», «Полюшко-поле». Чарівний голос.
— То Отченашев. Загинув в останні дні війни…
Примовкли.
Гарно в Янека. Та час назад у гори — в рік 1944-й.
САЛЮТ ЖОВТНЮ
— Наближається 27-а річниця Жовтня. Чим же ми, товаришу капітан, відзначимо свято? — звернувся до мене після вечірньої перевірки Овсій Близняков — командир нашої диверсійної групи.
Як і завжди в подібних випадках, Овсій прийшов з готовим планом: напасти на станцію Строне. Це співпадало і з моїм наміром: треба було роздобути грошей чималу суму — для викупу товариша Міхала. І якнайшвидше: його могли відправити в Освєнцім…
Отже, нальотом на Строне можна вбити двох зайців.
Так визначилось конкретне завдання. Групі Овсія в ніч на третє листопада напасти на станцію Строне.
Мета нападу:
1) Знищити селектори, зв'язок — телеграфний, телефонний, зруйнувати водокачку, розвести рейки. Одне слово, вивести з ладу станцію хоч би на добу.
2) Експропріювати залізничну касу.
Крім Овсія, до нападу залучені Митя-Циган, Заборонек, Отченашев, Семен Ростопшин, льотчик Шипін.
Події, як розповідав мені потім Овсій, розгорталися таким чином.
Коли стемніло, група підійшла до станції Строне і залягла на узліссі. Повернулися з розвідки Семен і Шипін, доповіли: місцевий солтис — інформатор Армії крайової (ми йому довіряли), повідомив, що на станції несе службу група охорони із сорока чоловік. Серед них — інваліди, літні люди, вчорашні гімназисти. Зараз майже всі вони сплять у казармі.
Навколо станції — чагарники. Але місяць уповні, світить на все небо — заважає пробратися до цілі. Тільки опівночі групі Овсія вдалося непомітно підповзти до залізниці.
Залягли за насипом.
Першим через колію вужом проповз Шипін, за ним Заборонек. Вартовий навіть зойкнути не встиг, як опинився на землі з кляпом у роті. Переодягнувшись у його шинель, Шипін прошмигнув у казарму.
В два поверхи сіріли нари. Охоронці смачно похропували. Один підвів голову, глянув на Шипіна і знову захропів.
Біля проходу — два ручних кулемети, карабіни, автомати. На підлозі чоботи, з нар звисає одяг.
Шипін подав знак. Безшумно, як тіні, з'явилися Овсій Близняков і Семен Ростопшин. Двоє залишились біля входу. Близняков і Ростопшин прикипіли до кулеметів. Шипін — з гранатою. Казарму взяли без жодного пострілу.
Без шуму арештували і начальника станції, чергового, касира.
За півгодини вивели з ладу водокачку, систему диспетчерського управління, розвели рейки. Виручка в касі виявилась чималою — 25 тисяч злотих.
Як було домовлено, під'їхали три підводи з сусіднього загону Армії людової. Їх навантажили трофеями: двома кулеметами, автоматами і карабінами, гранатами.
Полонені чекали вирішення своєї долі. Овсій обійшов колону, хитнув головою:
— До ручки дійшов Гітлер! інвалідів та сопляків набирає.
Наказав усіх замкнути в казармі. Шипін від себе додав:
— Не раджу здіймати шум. Казарму заміновано. Висадимо до бісового батька. Шлафен, шлафен, майн лібе, — мовляв, досипляйте, дорогі, І хай вам сняться приємні сни.
А в ніч на 7 листопада група Овсія знову відзначилася: здійснила сміливий наліт на станцію Воля-Радзишовська. Цього разу Тадёк допоміг толом.
Миті-Цигану вдалося непомітно пробратися до моста. Зняв вартового. За ним проповз Семен Ростопшин. Один із биків «начинили» вибухівкою. Вклали кілограмів 50.
На мітингу, присвяченому 27-ій річниці Жовтня, Овсій доповідав:
— Залізничний міст висадили, пустили під укіс ешелон: чотири платформи з технікою, три вагони з солдатами. Вбито і поранено понад 60 гітлерівців. Рух на дільниці станції Воля-Радзишовська припинено не менш як на добу. Такий наш салют Жовтню.