«Павлову. За повідомленням Блискавки. Скавіна школа 202 курси контррозвідки. Навчаються 70 німців, власовців та інших для заслання в радянський тил; розбиті на групи по 10 чоловік. Кожна група має рацію. Цими днями закінчать навчання.
Розраховано, що групи діятимуть в районах розташування бандерівців. Завдання: розвідка і керівництво диверсійною роботою бандерівців. Голос».
Радіограма майнула в ефір, але думка знову й знову поверталася до Скавіни, до вихованців шпигунської школи. Як знешкодити зрадників, перевертнів?
На світанку мені принесли радіограму-відповідь:
«Голосу. Запропонуйте Правдивому, Блискавці направити до нас свого довіреного з агентів, підготовлених школою Скавіна для шпіонажу, і через нього повідомте:
а) детально про шпигунів у тилу і частинах Радянської Армії;
б) про підготовлених агентів, хто вони, де живуть, хто господарі квартир; пароль для переходу «Доставте мене Київському». Павлов».
Успіх операції багато в чому залежав від Комахова. І Блискавка, треба віддати йому належне, в Скавіні потрудився багато. З дозволу майора, він звалив на себе всю чорнову, канцелярську роботу. Ночами, коли берлінський гість відпочивав, Блискавка старанно переглядав справи «курсантів». Ранком, після сніданку, під час чергової доповіді давав лаконічні, чіткі характеристики екзаменованим, разом із гером майором уточняв кінцеві пункти висадки окремих агентів. Він шифрував на клаптиках цигаркового паперу імена зрадників, їх майбутні маршрути, адреси явочних квартир. Ці дані, фотографії курсантів та інші цінні документи готувалися для підставного агента.
Комахов, скориставшись чудовим настроєм майора, запропонував для відправлення в тил «свою» кандидатуру. Ця людина, пояснював він, могла б уже на радянській території простежити за агентами, які викликають підозру. Підозру ж у майора викликали всі. «Я й собі, — похмуро жартував він, — вірю тільки раз на рік». Майор звернувся до Отмана. Той підтвердив відмінну характеристику, яку дав Комахов «особливо довіреному агентові»: кмітливий, холоднокровний, перевірений на акціях і в каральних експедиціях.
«Агент» також не підвів: він блискуче відповів під час екзамену, влаштованого майором. Його відправили на Схід з останньою групою…
ЗАВАДКА
Важко про це писати… Були втрати, і спогади про них викликають біль. Але цей спогад, певно, буде найскорботнішою сторінкою повісті.
Снігова буря в горах… Надовго зникло небо. Темніє день. Колючий сніг забиває дух. Вітер збиває з ніг, проникає крізь усі шпарини, крізь одяг, видуває останнє тепло…
А тут ще й харчі кінчаються.
Зайдеш в одну землянку, в другу: кашель, сиплі, простуджені голоси, в очах сухий, гарячковий блиск.
Зовсім розхворілася Ольга. Груша силоміць вклала її на нари, вкрила кожухом. Розкрилася Ольга, марить. Кличе маму, Татуся. В чомусь гаряче переконує. Горить, як свічка…
Зважуюсь… Пас, «червоних десантників», давно запрошували в Завадку — невеличке гірське сільце. От і треба скористатися тепер цим запрошенням — на якийсь час залишити землянки. Перебратися до гуралів.
… Дві доби відпочивали в Завадці. Тепло, парне молоко, привітність гуралів повернули сили хворим. Навіть Ольга почала швидко видужувати.
На світанку третього дня з сусіднього села Токарні прискакав партизанський гонець:
— Пане капітан, шваби!.. Хмарою сунуть…
Незабаром повернулася послана мною група розвідників. На саморобних носилках із жердин принесли пораненого Андрія. За селом нарвалися на засаду, відстрілювались. Бачили і танки, і броньовики, і артилерію…
Нас суворо застерігали: у бій з ворогом не вступати.
— Андрія негайно до Гардого, в партизанський госпіталь Яна Новака, — розпорядився я. — Усім — і жителям Завадки — в ліс!
На жаль, небагато гуралів пішло з нами. Хоч який нехитрий домашній скарб, а кидати шкода: нажито своїм горбом, за довгі роки.
Ми тільки встигли ввійти в лісову хащу, як десь за нами зататахкали кулемети, застрекотіли автомати. Зійшовши на сусідню височину, ми побачили стовп чорного диму, який уже розпливався небом.
Згодом я послав у Завадку Митю-Цигана і Овсія Близнякова. Вони повернулися надвечір. Закоптілі, мовчазні, похмурі, з скам'янілими обличчями. Привели з собою хлопчика років десяти, якого відшукали в погребі.
Завадку фашисти спалили до тла. Розстрілювали всіх підряд: старих, жінок, хворих. У палаючі будинки кидали дітей.