У лісі нас чекав Отченашев з підводою. Майор, прийшовши до тями, заверещав. Ми йому — кляп у рота, легенько, щоб не задихнувся. Він у нас, любенький, на м'якому сіні одразу й захропів. Так і довезли. Приймайте гостя дорогого, товаришу капітан».
Гість, дійсно, виявився дорогим, з багатою начинкою.
При ньому був квиток члена нацистської партії за № 10340, виданий ще в 1925 році.
У моїй землянці Пеккель протверезішав, відразу втямив, що до чого. Заявив, що, як старий партієць (партайгеносе), він по квитку з таким номером мав право вільного входу в рейхсканцелярію самого фюрера і в резиденцію генерал-губернатора.
— Ми сиділи з Гансом Франком за одним столом. Це така ж правда, як і те, що я стою перед вами, гер оберст.
Підвищивши мене в чині, майор остаточно заспокоївся; звик за довгі роки служби до субординації. Коли наказує оберст (полковник), майорові належить лише підкорятися. Я не став його розчаровувати. Розклав перед Пеккелем карту:
— Нас цікавить план оборонних споруд укріпрайону. І, по можливості, з найдрібнішими деталями. Не здумайте посилатися на забудькуватість чи слабку пам'ять. За кожен об'єкт, пане майор, відповідаєте головою. Тільки сумлінна робота гарантує вам життя. При першій можливості перекинемо вас у Москву.
Пеккель схилив свій стрижений їжачок на знак згоди. Попросив ковток шнапсу і кави «для похмілля». Споживши бажане, він до вечора просидів над картою.
«Павлову. Полонений Курт Пеккель свідчить: у вересні 1944 року колишній командуючий краківським гарнізоном генерал-лейтенант Кітель видав наказ та інструкцію по будівництву оборонних споруд району Кракова. Загальна назва системи споруд «Группенсистем». Бункери на 10 солдатів квадратного перетину 4 на 4, глибини 3 м 60 см. Голос».
«Павлову. Продовження. Бункери ретельно маскуються. Крім справжніх бункерів є фальшиві: насипані купи землі, недбало замасковані, щоб дезорієнтувати артилерію. Від бункера вбік рів глибиною 180, шириною 80 см, розгалужується подібно до оленячого рогу. На двох-трьох його кінцях — кулеметні гнізда. Бункери огороджені дротом в радіусі ЗО метрів. Середня відстань між бункерами 200 метрів. Багато бункерів у житлових будинках, сараях. Обабіч шосейних доріг вкопують бетонні стовпи висотою 3–5 метрів, а в діаметрі 1,5 метра. Їх заміновують: при наближенні противника завалюватимуть дороги. Голос».
Це були найгарячіші дні для наших радисток. Вони передавали Центру план оборонних споруд по квадратах. Завдавали ми роботу і штабістам з оперативного відділу Першого Українського фронту. Центр протягом кількох днів просив уточнити окремі ділянки, особливо ті, де противник споруджував фальшиві бункери.
В таборі всі звикли до сумирного майора. Перші дні наш полонений франтував у своєму мундирі з Залізним хрестом. Потім випросив у Семена Ростопшина тілогрійку. Заходився допомагати нашому кухареві Аб-дуллі.
Курт Пеккель любив побалакати, згадати своє минуле. А згадати старому «партайгеносе» було що. З'їзди, зібрання в Нюрнберзі, нічні походи із смолоскипами, фанатичне, заворожуюче обличчя фюрера.
— Я вірив у нього, як у бога, навіть більше. А бог виявився дияволом. І я навіть радий, що війна так раптово для мене закінчилась. Чи не так, гер оберст? Гот, майн гот! Тепер я майже певен, що знову побачу свій рідний Магдебург, майне лібе фрау, кіндер.
Правда, старший син Пеккеля, офіцер танкових військ, пропав безвісти десь під Ростовом.
— Війна не приносить ніякісінької радості, — хитав головою майор.
Тепер піп усю верхівку, всіх гітлерівських бонз називав «зграєю пройдисвітів».
— Тлустий Герман — цей кокаїніст — став рейхсмаршалом, другою особою в державі. Гауляйтер Франконії Штрейхер виявився наостанку викінченим негідником, розбещувачем неповнолітніх арійських дівчат. Зчинився скандал. Посипалися скарги. І кому, подумайте тільки, гер оберст, Гітлер доручив розгляд цієї справи? Герману Герінгу — цьому жирному кабанові в рейхсмаршальському мундирі.
— Я і Франка знав замолоду. Пронозлива бестія. В двадцять третьому, коли судили фюрера за мюнхенський путч, Ганс узявся захищати Адольфа. І не прогадав. Фюрер умів цінувати такі заслуги. Невідомий адвокат став рейхслейтером партії з правових питань, президентом німецької академії права. Потім — імперським міністром юстиції, генерал-губернатором Польщі. І це ж треба: в двадцять сьомому році на нашому з'їзді ми з ним сиділи на одній лаві. Пили пиво, можна скапати, з одного кухля.
— Я тут, у Польщі, гер оберст, майже всю війну провів. Усе будував: казарми, табори, укріплення. Я — солдат, мо$ діло маленьке: наказ — і ніяких заперечень. Генерал-губернатора бачив і у Варшаві, й у Вавелі, і в Кщешовіцах. Зазнався. Спершу, бестія, «не пізнавав» свого партайгеносе. А в липні чи то в серпні сорок третього — вже після Сталінграда і Курська — викликав нас, старих функціонерів, у Краків на таємну нараду. Тут Франк сам до мене підійшов, потиснув руку, поплескав по плечу, згадав «старі добрі часи». «Нічого, друже, поки до нас російські Івани доберуться, ми з цих поляків фаршу наробимо», — ось що проголошував Франк. Тепер з поляками заграє, а Краків за наказом фюрера нашпигував вибухівкою, як ковбасну кишку фаршем. Ви ще згадаєте моє слово, гер оберст: в полоні цей адвокатик буде вивертатися і все валитиме на фюрера, на гестапо. Я його підлу натуру знаю.