Наказую всім зосередитися для прориву. Незабаром доповідають:
— Ростопшин захопив кулемет. Б'є по флангу. Там німці розбіглися.
— Іл'єнко, Абдулла — до Ростопшина! Винести рації.
У бінокль добре видно, як від дерева до дерева перебігають фігурки в білих маскхалатах. Ех, проспав. Оточили.
Хлопці стріляють влучно, бережуть патрони. Падають білі фігурки. І знову повзуть. Зимовий ліс кишить карателями. Нахабно лізуть. Упевнені: нам — каюк. Автоматні черги з шипінням полосують сніг. Чи протримаємось до ночі?.. А сусіди молодці: не розгубилися.
— Пане капітан, пане капітан…
Оглядаюся — Гардий. І як йому вдалося проповзти під таким щільним вогнем?..
— Товаришу Михайлов, відходьте з групою. Ми вас прикриємо.
Відходити? Іншого виходу немає. «Голос» тепер особливо потрібен Центру. Він не має права, не повинен замовкнути. Обіймаю Гардого. А слів нема. Що можна сказати другові, готовому своїми грудьми прикрити тебе…
Гардий підказав шлях до відходу: ще вище в гори, у важкопрохідний кам'янистий район Бескид. Туди вела ледь помітна, припорошена свіжим снігом стежка.
Гітлерівці продовжують поливати вогнем позиції польського загону і наш табір. Гардий з невеликою групою сміливців відстрілюється, кожний раз міняючи позиції, перебігаючи з траншеї в траншею. А в цей час його партизани слідом за бійцями нашої групи виходять «коридором Ростопшина» з оточення.
Увечері зійшли на вершину. Привал. Мені доповідають: легко поранений Семен Ростопшин.
— Де він?
— Тут я, товаришу капітан, — відгукується Ростопшин із темряви.
— Спасибі, Семене, — виручив. Як рана?
— Так, подряпина. Ось, товаришу капітан, візьміть. На пам'ять про Кочлувку.
На широкій долоні Ростопшина — іменний, у білій костяній оправі «Вальтер-9».
— Ти розкажи, Сьомо, як тобі вдалося з кулеметником поладнати.
— Та ото ж поповз. Сніг набивався в рукави, танув, але було» жарко. Нижня сорочка прилипла до тіла. Повзу, не піднімаючи голови. Перевалився через горбок, скотився у видолинок і завмер: за буком гітлерівець у маскхалаті. Помітив мене, але я випередив його: уклав першим же пострілом. Виповз на горб, дивлюсь: есесівець, широко розкинувши ноги, прикипів до кулемета. Певно, почув моє важке дихання — рвучко повернувся, заверещав:
— Іван, не стріляй!
— Не буду, кажу, гад, не буду! — і вдарив есесівця ножем.
Захопив кулемет і відкрив вогонь по карателях.
— А де твій «хрещеник», Сьомо?
Пеккеля ніде не було. Митя-Циган бачив, як Курт спіткнувся і впав. Тільки на третій день, повернувшись у табір, ми знайшли його труп.
Були жертви і серед партизанів. Геройськи загинули і навічно залишилися на безіменному схилі Бескид вісім партизанів Гардого…
ГОЛОС КИЄВА
15 січня ми знову завітали в Явоже. Місцеві гуралі зустріли моїх бійців як добрих старих знайомих.
Вечоріло. Посилювався мороз. Я вийшов на подвір'я. Зі сходу долинав гул артилерійського бою. Не помітив, як поруч з'явився Овсій Близняков:
— Товаришу капітан, Ольга кличе. Каже: важливе повідомлення.
Ольга сяє, подає навушники. Я відразу ж упізнав урочистий голос Левітана: визволено Варшаву! В навушниках гуркіт: Москва салютує Варшаві, воїнам-визволителям.
А з Києва того ж вечора передавали звернення Ради Народних Комісарів України до президента Крайової Ради Народової Польщі Болеслава Берута:
«Просимо прийняти сердечне поздоровлення від українського народу, який разом із польським народом торжествує з нагоди визволення славної столиці Польщі — Варшави.
Ми щасливі, що наша Радянська Армія разом з Військом Польським майже повністю визволила польську землю від німецько-фашистських загарбників.
Наближається день, коли прапор свободи замайорить над усією польською землею… В боротьбі й стражданнях цієї війни слов'янські народи цілком усвідомили, що, об'єднані разом, завжди будуть незборимою перешкодою для німецько-фашистських загарбників, які намагалися поневолити всіх слов'ян і знищити їх.
Український народ у тяжкий період німецької окупації особливо добре розуміє страждання братів поляків, які упродовж п'яти років перебували під ярмом німецько-фашистських загарбників.
Виявом нашого співчуття благородній справі відродження вільної незалежної демократичної Польщі, запорукою зміцнення дружніх відносин між польським і українським народами хай стане наш скромний дар героїчному населенню Варшави, а саме: 900 000 пудів зерна, 9000 пудів олії, 6000 пудів цукру, 300 пудів сухофруктів для дітей.