— Не знаю я ніяких Ясеніц, їй-богу, я в таборі був. Що воно за напасть. У таборі есесівці мало не повісили. Комендант бив. І свої не довіряють.
— Що ти робив у загоні Хитрого? Не я один тебе там бачив. Хочеш, іудо, свідків? Будуть тобі свідки.
— Ми, товаришу капітан, — повернувся до мене Ростопшин, — саме в Ясеніцах стояли, коли цей тип до нас прибився. Весь у синцях. Теж про табір плів. Повірили, а на третій день вдосвіта зник. Ми одразу по тривозі в гори. «Хитрого» не проведеш. І що ви думаєте: надвечір в Ясеніце карателі завітали. Нишпорили по всіх хатах, шукали партизанів. Тридцять заложників схопили. І розстріляли гади. Твоя, іудо, робота?
— Я з табору втік.
— Не крути. Бере, бере вовк, та й вовка візьмуть. У мене — командир цьому свідок — око гостре.
У Янкова затремтіли ноги. Упав на коліна.
— Розповідай!
Схлипуючи і просячи пощади, Янків розказував, як вступив в УПА — Українську повстанську армію, в 1942 році за наказом свого командира був зачислений у дивізію СС «Галичина». Звідти потрапив у Скавіну — шпигунську школу. «Практику» провокатора проходив у таборі для військовополонених. Поживе з тиждень у барані, а потім зі списком підозрілих — до коменданта. Страшний то був список. Не одному патріоту коштував життя, Потім — Ясеніце. І знову табір. «Обробляв» його перед тим, як запускати в черговий барак, сам пан комендант. Розмальовував так, що і рідна ненька не впізнала б. У Бесіну Янків прибув з особливим завданням — проникнути в загін радянських партизанів, а ще краще — розвідників. Втертись у довір'я. А після закінчення війни десь на Сході чекати нових наказів.
Розстріляли Янкова того ж дня. З фашистами пішов — могилу знайшов. Знайома банальна історія. Недарма говорили наші бійці: фашист і націоналіст — рідні брати. На словах — борці «за рідну неньку Україну», а на ділі — запроданці, фашистські холуї, вбивці й кати свого народу.
Семену Ростопшину я перед усім строєм оголосив подяку.
Янків — то був уже третім на його рахунку. У Семена чудова зорова пам'ять і особливий нюх на ворожу агентуру. В таборах для військовополонених надивився на провокаторів. Одного за наказом підпільного комітету задушив.
— Потім, — признавався мені, — цілий день не доторкався до їжі. Знаю, що погань, бридко.
ОСТАННІ ДНІ
З пояснювальної записки штабові фронту:
«На початку січня 1945 року я одержав наказ Центру доручити Правдивому негайно розвідати гарнізон міста Сосновець. З цією метою я послав туди Правдивого і Грозу.
Наступ нашої армії застав їх у Сосновці. Зв'язок з ними я втратив. Як пізніше розповів мені Гроза, коли вони повернулись із Сосновця в Кшешовіце, Правдивий сказав, що сам з'явиться в нашу частину. Гроза дав йому пароль для явки. Разом з Грозою до останнього часу був Блискавка. З ним Гроза розлучився в Кшешовіцах. Блискавка, як гадає Гроза, тепер, очевидно, знаходиться в контррозвідці 59-ї армії. Голос».
Забігаючи наперед, скажемо, що Комахов-Блискавка ніде не об'явився. Певно, він або загинув у бою, як Курт Пеккель, або з ним розправилися місцеві партизани,' не знаючи про його зв'язки з нами.
А Отман-Правдивий? До Павлова в штаб Першого Українського фронту він не з'явився.
Сліди його надовго загубилися і відшукались кілька років по тому… в одному з наших таборів. Виявилось, що в Білорусії підрозділ, в якому служив Отман, брав участь у каральних експедиціях проти наших партизанів. Його судили в Мінську.
На запит відповідних органів я одразу підтвердив його показання про активне співробітництво з групою «Голос». Радянське правосуддя все зважило, а також врахувало не відомі нам факти біографії і знайшло можливим достроково звільнити Отмана. І все ж в історії з ним (сліди його загубились, цього разу, здавалось, назавжди) для мене залишилось чимало білих плям. Якими були справжні мотиви його співробітництва з нами? Тверезий аналіз обставин? Усвідомлення близького краху? Бажання будь-що і будь-якою ціною вижити? Тільки це? Чому не вийшов на Павлова? Адже то було в його інтересах. Відповідь прийшла зовсім несподівано.
Трапилось таке. Довелось мені вже після виходу в СВІТ повісті «Пароль «Dum spiro…» у службових справах побувати в одній нашій республіці. Перед від'їздом виступив по місцевому телебаченню. На прохання телеглядачів розповів і про діяльність групи «Голос» у районі Кракова.
Увечері повертаюсь до готелю. І тут мене чекає записка. Усього кілька слів.