Певно, тільки в Польщі слово «пан» звучить так людяно, бо з ним звертаються і до сміттяра, і до члена уряду. А що вже чемність і чуйність до жінки! Не випадково саме в соціалістичній Польщі, крім 8 Березня, існує і користується великою популярністю День матері: сини і дочки вшановують своїх матерів — живих і померлих. Цього дня депутат сейму, міністр, академік і директор великого заводу, гурнік і металург, відклавши всі свої, хай навіть дуже важливі й термінові, справи, мчать поїздами і машинами в гірське чи лісове село, де народилися, щоб припасти до зморшкуватої руки матері, яка пахне парним молоком, землею і травами…
В Жарках веселилися до ранку. Спогади. Тости. І знову спогади.
— А пригадуєш, яка була радість, коли з «того світу» з'явилася Ольга Совєцька?
— А як ми разом штурмували Баб'ю Гуру?
По голосу, по інтонації, по знайомому жесту впізнаю хлопаків Тадека — Збишека, Янека…
А ось… Золота корона волосся. І така сяюча, горда краса. Вражений, дивлюся в ледь усміхнені, пустотливі й до чого ж знайомі очі. Ну, звичайно, Геленка — зв'язкова Тадека. В жовтні сорок четвертого їй було років п'ятнадцять. Вона одружена, має трьох дітей. Живе у Варшаві. Дізнавшись про намічену зустріч, кинула всі справи і теж примчала в Жарки.
Гелена перша заспівала, і всі підхопили стару партизанську пісню. «Одного вечора, — розповідала піснями вирушили в поле, щоб зробити добру справу: німців роззброїти і поляків озброїти, заслужити похвалу і честь».
Голос у Гелени теплий, грудний:
Мабуть, не одна з присутніх тут жінок не дочекалася свого милого з Подгалє, з партизанських Бескид. І хоч пісня просила не лити сліз, не тільки в мене одного щеміло в грудях.
Щоб якось розвеселити гостей, Тадек почав пригадувати веселі партизанські скоромовки:
(Тобто: «Сокира, мотика, пилка, склянка. Вночі — наліт, вдень — облава. Сокира, мотика, пилка, ніж — Гітлер війну вже програв»).
Краків.
І тут нас уже чекали. Товариші з Ради крайової виділили для поїздок «Волгу».
Нашим постійним гідом був Владислав Бохенек (Владек). Загадково посміхаючись, він повіз нас за межі старого Кракова. Незабаром попереду завиднілося сучасне індустріальне місто. Рівні ряди житлових блоків. Молоді парки. Ліс труб, немов стволи гігантської зенітної батареї, спрямований в небо. Домни. Складне сплетіння конструкцій. На бетонних стрілах величезні літери: «Гута імені Леніна».
Гута нагадує нашу «Запоріжсталь». Ми зупиняємося то біля одного, то біля іншого підприємства. Владислав з гордістю показує сталеливарні заводи, ультрасучасні прокатні цехи, коксохімічні й цементні заводи, могутню силову електростанцію.
На старій моїй карті — я захопив її з собою — тут було поле. В сорок четвертому році гітлерівці в цих місцях поспіхом рили траншеї, будували бункери. Центр двічі просив нас уточнити саме цей квадрат. І Курт Пеккель знову й знову схилявся над схемою укріпрайону.
— Тут і було поле, — підтверджує Владислав. — Звідси в січні 1945 року війська Конєва проривалися на Краків.
Я слухаю Бохенека і згадую, яким він був під час війни, наш неперевершений майстер по виготовленню різних кенкарт. Він тоді був членом обводового штабу Армії людової — керував підпільним комітетом ППР підокругу Величка. Через Грозу і Валерію ми одержували від нього документи, необхідні для легалізації членів групи, цінну інформацію.
Багато зробила для нашої групи і наречена Бохенека — Яніна — Іванна Пашкевич. За завданням Зайонца їй вдалося влаштуватися на роботу в конторі соляних копалень. Звідти зручніше було слідкувати за переміщенням військових частин, ешелонів. І бланки, на які ставив свої знамениті печатки Бохенек, теж діставала Яніна.
Пані Іванна Пашкевич-Бохенек — тепер член ПОРП, працює економістом. А чоловік її — відомий інженер, хімік-металург, голова Комісії державного контролю. Свого часу багато душі, знань і таланту віддав Новій Гуті.
Рибна.
Ми залишили «Волгу» на сільському майдані й попрямували до Малика. Цією дорогою я йшов до нього чверть віку тому. Багато що змінилося в Рибній. Все ж я вирішив нікого не розпитувати і радів, як старим знайомим, і старенькій капличці, і дубові-велетню, який і нині величаво млів на сонці.