В Януша лишилося тільки одне бажання: заснути і більше не прокидатися. Знайдуть вбраний у лахміття труп і поховають у спільній могилі. Одній із багатьох таких могил, де лежать Паливоди, Дідугани й Кіборги.
Януш озирнувся. Краєвид змінився до невпізнання. Зникли широкі проспекти, де вони вешталися цілий день. Тепер вони простували лабіринтом вузесеньких вуличок, як у містах Південної Італії — Неаполі, Барі, Палермо…
— Де це ми?
— В Паньє, хлопче.
З’явилася табличка з написом: вулиця Розкаяних Грішниць. Промайнула крамничка з вивіскою «ЗРОБИ ЖИТТЯ КРАЩИМ». Януш згадав про серіал, що збирав коло телевізора всіх пацієнтів його відділення. Здається, його дія розгорталася в цьому кварталі.
Попри втому, холод і страх, Януш відчув певне полегшення. Тут панувала атмосфера домашньої приязні. На вікнах сохла білизна. Наче далекі зорі, сяяли у пітьмі ліхтарі. На стінах висіли кондиціонери, що надавали фасадам південного, майже тропічного вигляду.
Вони перетинали майдани, п’ялися горбатими вуличками, прямували кам’яними коридорами…
— Ось воно!
Шампунь показав на сквер. Хутко переліз огорожу і подався в кущі, де стояли два зелені контейнери, куди садівники збирали опале сухе листя і галузки. З контейнерів він дістав великі картонні коробки.
— Оце твоє ліжко, Жанно! Майже пухова перина!
Шампунь тицьнув коробки йому під пахви. Вони подалися назад, спускаючись крутими вулицями, що скидалися на східці. Містраль розігнав усіх перехожих у місті. Бульвар Дам. Бульвар Шумана. Далі тільки доки, за ними море. Та поміж доками і морем був довгий і глибокий котлован будови просто неба, яка простягнулася на декілька кілометрів.
Вони попрямували вздовж того котлована. Шампунь викинув пляшку, яку вже встиг вицмулити на ходу, і вибухнув гнівною промовою, що була спрямована проти стихії.
— Містраль — наш ворог, — казав він, перекрикуючи квиління вітру. — Від нього не сховатися. Прилітає до нас із долини Рони. Це вітер-убивця. Цілісінькі дні віє тобі в обличчя. Аж під шкуру залазить. Пронизує до кісток. Хоче дістатися до серця. І як дістанеться, тобі буде гаплик. Коли він прилітає до Марселя, твоя температура відразу падає на декілька градусів. Та й з моря тягне вологою… Уранці, щоб вилізти з коробки, крутишся мов той в’юн на сковороді. А як дощ поллє вночі, то й не прокинешся.
Шампунь раптом зупинився. Януш глянув униз і побачив, що на нього чекає. У глибині того котлована кишіли якісь невиразні постаті, що скидалися на брижі на поверхні величезного озера. Януш придивився. Одні тягали з місця на місце спальні мішки, картонні коробки і клапті плівки. Інші грілися коло багать. З ями долинав регіт, чутно було лайку і безладні вигуки.
Вони вже попрямували у діл, аж Шампунь сіпнув його за рукав.
— Ховаймося!
Під’їхало авто соціальної служби. Януш із приятелем бігцем кинулися до будівельного вагончика і сховалися за ним. Двоє чоловіків у комбінезонах уже спускалися в котлован, сподіваючись умовити найупертіших волоцюг, що життя ліпше, аніж смерть. Вони пригощали їх цигарками, жартували, загравали з ними…
— Мерзотники, — буркнув Шампунь. — Хочуть, щоб усі ночували в теплі. Бояться, щоб їм не всипали, як за того пікардійця.
— За кого?
— За пікардійця, що помер від переохолодження!
Януш ладен був усе віддати, щоб опинитися у затишку. Вкластися до ліжка, забутися і заснути…
— Вшиваймося, — тихо пробурмотів приятель. — Нічого, я ще одне місце знаю…
Вони знову подалися вулицею вгору, старанно уникаючи освітлених ділянок. Януш насилу переставляв ноги, безтямно дивлячись перед собою. Руки в нього налилися оливом, а ноги задерев’яніли. Шампунь знав не просто інше місце. Він знав усі подібні місця в цім краю. Під мостами. Під брамами двориськ. На вентиляційних ґратах підземних стоянок. Знав кожен смердючий закут. Кожен куток цих кам’яних джунглів.
Та всі ті місця були вже окуповані. Щоразу вони бачили цілу купу тіл, які щільно попритулялися одне до одного, повкривавшись подертими пуховиками і дірявими ковдрами.
Кожен за себе. І вітер проти всіх.
Аж дісталися до якогось рову, де була величезна труба. Шубовскаючи в рідкій грязюці та щосекунди очікуючи почути гуркіт авта, що наближається сюди, вони позгиналися і залізли у трубу. Тут уже ховалося декілька десятків людей. Сиділи вони, позадиравши ноги на протилежну стіну.
— Для жил корисно! — зареготався Шампунь, маючи на увазі задерті ноги.
Вони полізли через тіла. Щоб не впасти, Януш торкнувся стіни і відразу відсмикнув руку, яку обпалив крижаний дотик бетону. Огидно смерділо падлом і сечею. Януш просувався вперед, стукаючись головою, спотикаючись і зачіпаючи волоцюг, які відгукувалися невиразною лайкою. Не вороги і не товариші в нещасті — просто щури, що разом мешкають.