— А яких чортів дав мені Деверса, то не переказати!
— Яких іще чортів?
— Та яких! Я ж робив обшук у конторі охоронної агенції. Її директор поскаржився найвищому керівництву «Метиса». А вони вже слів не добирали. Бачиш, африканські найманці здебільшого походять із нашого пречудового краю. А «Метис» на сьогодні — найбільша компанія в Аквітанії.
— То й що?
— А те, що в декого переповнилася чаша терпіння. І нам добрячого завдали хлосту. Я, звісно, сказав Деверса, що діяв за твоєю вказівкою, та, як по правді, мені здалося, що його це ще дужче розлютило.
Що ж, тепер вона бодай знала, чому комісар шукав її вночі.
— Добре, а в тебе як справи?
— Прямую до Марселя.
— Тобто вони його ще не знайшли. Утім, про це можна було й не питати…
— Я тобі зателефоную звідтіля.
Перш ніж набрати наступного номера, вона трохи повагалася. І обрала Кроньє. Розмову з Деверса вирішила відкласти наостанок. Як ото кажуть, ласощі потім.
У марсельського детектива був легкий акцент і добротливий голос. Анаїс раптом здалося, ніби в Марселі її чекає сонце, світло й тепло. Майор коротко сповістив її про факти, що вона й сама вже знала. Віктор Януш перебув ніч із 17 на 18 лютого у відділі тимчасового притулку для безхатьків. У вбиральні на нього напали, потім він зник. Відтоді звісток про нього нема. Наче у воду пішов.
— Хто напав на нього?
— Хтозна. Певне, інші волоцюги.
Анаїс та звістка нітрохи не заспокоїла. Невже вбивці вийшли на його слід? Але нащо він подався до Марселя? І чому знову вбрався за волоцюгу?
— У мене є для вас ще дещо, — докинув Кроньє.
— І що?
— Учора ввечері мені переслали ваш звіт у справі Філіппа Дюрюї.
Що ж, її праця, яку вона робила для Ле Ґаля, бодай комусь стала у пригоді.
— Мене вразила міфологічна інсценізація на місці злочину.
— Ще б пак.
— Ні, ви мене не зрозуміли. Вона нагадала мені про подібне вбивство, що сталося тут, у нас.
— Коли?
— У грудні. Я очолював розслідування. Простежується чимало спільного з вашим випадком. Жертвою був молодик, безхатько, за національністю чех. Його тіло виявили в бухті за кілька кілометрів од Старого порту.
— А що там було такого… міфологічного?
— Вбивцю надихав міф про Ікара. Того хлопця знайшли голого, а до тіла, що дуже обгоріло, хтось причепив крила.
Анаїс приголомшено мовчала. Поміж багатьма можливостями вимальовувалася одна, найочевидніша і тому найжахливіша. Матіас Фрер був присутній на місці злочину. Це підтверджувало припущення про те, що вбивцею був Віктор Януш.
— І це ще не все, — провадив Кроньє. — Наш молодик теж був накачаний героїном. Ми…
Вона урвала його, однією рукою вже надіваючи куртку.
— Я буду у вас за дві години. Приїду просто в управління. Потім поговоримо про все.
Кроньє навіть відповісти не встиг, бо вона припинила розмову. Вибігла на паркувальний майданчик і пішла до авта. Їй потрібен був час, щоб отямитися від удару. Усвідомити отриману інформацію. Осмислити її.
Перед своїм «гольфом» вона зупинилася. Вона ж геть забула подзвонити Деверса! Коли вона набирала його номера, пальці її тремтіли.
— Що це за фортелі з охоронною агенцією? — накинувся він на неї відразу. — Що за нічний обшук? Що ви оце собі дозволяєте? У мене телефон від учора не перестає дзвонити!
— Я хотіла виграти час, — глухо відказала вона. — Мені…
— Час, еге? Ну, тепер у вас його буде доволі! Ви прямуєте до Марселя, правда ж?
— Буду там за дві години.
— То бажаю вам приємного відпочинку. Я звільняю вас. Негайно зателефоную до Марселя. Можете забути про розслідування і тішитися морем! Виправдовуватися будете після повернення.
Януш попрощався з Шампунем.
Без палких обіймів. Зате лишив йому сто євро.
Відмився він у лазні з душем на вулиці Юґені.
Потім подався до камери схову на вокзал і забрав свій нормальний одяг.
Відтепер він існував в ірреальному світі, де його ніхто не впізнавав. Ніхто й уваги на нього не звертав. Йому навіть пощастило переконати себе, що він став невидним. Відмите містралем небо прибрало кобальтової барви. Зимове сонце скидалося на круглу крижинку. Жахіття минулої ночі відійшло у безвість.
На вокзал Сен-Шарль він дістався швидко і відразу ж попрямував до чоловічої вбиральні. Нікого. Замкнувся в кабінці, навіть не скривившись від смороду — він і не таке бачив, — скинув подерті штани і надів штани від костюма, з утіхою відчуваючи дотик шовковистої тканини до шкіри. Стукаючись ліктями об стіни кабінки, стягнув із себе всі ті светри і вбрав сорочку.