Дві мармизи з пересічними рисами.
Два самовпевнені сорокарічні плейбої в італійських костюмах.
Хто вони такі? Що їм від нього треба?
Знову спалахнув гострий біль у лівому оці. Він заплющив очі й помасував повіки. Коли розплющив, примари вже зникли.
Анаїс Шатле не вірила своєму щастю.
Оце вже поталанило!
Тільки вона заступила на вечірнє суботнє чергування, як ось тобі — труп. І не просто труп, а вбивство! Справжнісіньке, за всіма правилами. Із дотриманням зловісного ритуалу і каліченням жертви. Щойно їй зателефонували, вона плигнула у своє особисте авто і помчала до вокзалу Сен-Жан, де виявили тіло. Дорогою вона весь час подумки повторювала отриману інформацію. Голий хлопчина. Сліди численних ран. Усе свідчить про збочення. Наче нічого особливого, та відчувається навіженство, жорстоке і темне… Не просто сварка, що недобре скінчилася, чи банальне вбивство з пограбуванням. Ні, це щось серйозне.
Насилу вгледівши біля вокзалу фургони з ліхтарями, що знай крутилися на дахах, — їхнє світло ледь просягало крізь густу імлу — і поліцаїв у лискучих од вологи дощовиках, які вешталися довкола тих авт, неначе примари, вона зрозуміла, що так воно все і є. Її перше вбивство в чині капітана. Вона збере собі групу. Скористається правом на проведення позачергових слідчих дій. І розкриє злочин. Знайде вбивцю і потрапить на перші шпальти всіх газет. У двадцять дев’ять років!
Вона вилізла з авта і вдихнула вогкого повітря. Останні тридцять дві години Бордо просто-таки тонуло в молочному тумані. Місто неначе поринуло в мочарище, насотало його випарів, його гнилого смороду і жаб’ячого слизу. Що ж, добре. Тим колоритніше виглядатиме це вбивство — ще б пак, воно сталося в тумані. Вона аж здригнулася від нетерплячки. І тоді до неї підійшов поліцай із дільниці на майдані Капуцинів.
Тіло знайшов машиніст, який переганяв поїзди поміж механічними майстернями і вокзалом. Він заступив на чергування об одинадцятій вечора. Під’їхав своїм автомобілем і припаркувався на майданчику для працівників залізниці, розташованому на південь від пакгаузу. Подався проходом, що йшов збоку до колій, побачив труп у занедбаній ремонтній ямі між першою колією і старими ремонтними майстернями. Подзвонив черговому начальникові, той відразу ж дав знати залізничній поліції і приватній охоронній компанії, що стежила за порядком на вокзалі Сен-Жан. Вони викликали поліцію — найближчий комісаріат був на майдані Капуцинів.
Анаїс знала, що було далі. О першій ночі розбудили прокурора республіки. Той уже зателефонував до головного поліційного управління Бордо, на вулиці Франсуа-де-Сурді, й наказав викликати чергового офіцера. Тобто її. Більше нікого там і не виявилося. Решта роз’їхалася на виклики, яких через імлу було більше, ніж завжди. Дрібниці всілякі — дорожні пригоди, пограбування, запропащі люди… І ось їй, Анаїс Шатле, яка нещодавно здобула звання капітана, попрацювавши в Бордо два роки, дісталася найліпша за все чергування справа.
Вони рушили вокзальним будинком. Співробітник залізничної поліції видав їм флюоресцентні помаранчеві камізельки. Застібаючи на грудях липучку, Анаїс на мить зупинилася, щоб із захватом глянути на тридцятиметрові сталеві конструкції, що губилися в імлі. Вони поминули платформу і вийшли на колії. Чолов’яга із залізничної поліції весь час балакав. У них такого ще не бувало. За наказом прокурора рух потягів перекрили на дві години. Небіжчик у ямі — це жахіття якесь! Усі просто приголомшені…
Анаїс не слухала його. Липка вогкість осідала на шкіру, проймаючи холодом до самісіньких кісток. Крізь імлу сяяли червоні вогні вокзалу, що зливались у якісь криваві миготливі сузір’я. З висячих кабелів скапувала вода. Запітнілі від конденсату рейки губилися вдалині в непроникливій в’язкій імлі.
Переступаючи шпали, Анаїс підвихнула гомілку.
— Можна посвітити під ноги?
Залізничник опустив лампу нижче і знову заходився балакати. Анаїс дізналася з його розповіді декілька технічних подробиць. Коліями під парними номерами ішли потяги до Парижа, під непарними — на південь. Електричні кабелі над коліями називаються «зчепленнями», а оті залізяки, що стирчать на дахах локомотивів, — струмоприймачами. Поки що вся ця інформація була для неї зайва, та бодай створювала враження, що вона знайомиться з місцем злочину.