— У мене вибору не було.
— Чому ж не було? Ви могли б щиро мені розповісти, як воно все насправді.
— І ви послухалися б мене?
— Гадаю, вам пощастило б переконати мене.
Кроньє узяв стільця, обернув його і сів задом наперед, поклавши на спинку руки.
— Що далі?
У тому запитанні не було і дрібки іронії. Швидше добротлива втома.
— Поверніть мені теку зі справою Ікара, — сказала вона. — І дайте попрацювати з нею ще ніч.
— Навіщо? Я вивчив усі матеріали напам’ять. Ви не знайдете в них нічого нового.
— Я дізнаюся, що саме шукав у них Януш. Чому він пішов на такий ризик, щоб їх роздобути. Заліз до кабінету судді…
— Я щойно розмовляв із нею телефоном. Прокуратура погрожує звільнити її від розслідування цієї справи.
— Чому?
— Бо базікала із працівницею поліції, що не мала офіційного доступу до розслідування. Бо лишила відімкнутим свого кабінета. Бо не зберігала теку зі справою у замкненій шафі. Ось вам три причини. Обирайте яку завгодно.
Анаїс на мить замислилася. Суддя виявилася чудернацькою жіночкою. За обідом вона справді тріщала мов сорока, не дала їй і рота розтулити. А тепер їй добряче накрутять хвоста.
— Дайте мені справу, — повторила вона. — На одну ніч.
Кроньє знову всміхнувся. Він скидався на великого плюшевого ведмедика, пошарпаний, але загалом симпатичний.
— Що він робить, цей ваш утікач?
— Шукає винного.
— А хіба це не він винний?
— Я від початку не вірила в те, що він винен.
— А як же бути з його відбитками на вокзалі в Бордо? І вся ця брехня? І втеча?
— Назвімо це ланцюговою реакцією.
— Бачу, ви йдете проти течії.
— Дайте мені одну ніч! — наполягала вона. — Замкніть тут, у кабінеті. І завтра вранці я скажу вам, куди подався Фрер.
— Фрер?
— Я хотіла сказати, Януш.
Майор дістав із кишені невеличкого записника і жмут ксерокопій і поклав усе це перед Анаїс.
— Неподалік від суду в житловому будинку знайшли під східцями торбу. У ній були особисті речі чоловіка, якого ми шукаємо. Папери на ім’я Фрера. Ви маєте рацію. Він провадить розслідування.
Кроньє перевернув ксерокопії так, щоб Анаїс могла прочитати текст.
— Це звіт про розтин Цевана Сокова. Не знаю, як він його доп’яв.
Вона простягнула руку до записника, та Кроньє накрив його своєю плюшевою лапою.
— Я надішлю вам повне досьє у справі Ікара. Хоч що ви знайдете там, хоч про що здогадаєтеся, про всі свої міркування ви повинні сповістити мене. Потім поїдете в Бордо. І більше не наблизитеся до цієї справи й на крок, затямили? Подякуйте, що я умовив колег не подавати на вас скаргу за побої.
Вона, мов автомат, повторила:
— Завтра вранці. Скажу вам усе, про що дізнаюся. І поїду в Бордо.
Кроньє прибрав долоню із записника і підвівся.
Ніхто з них не вірив у щирість тієї обіцянки.
Януш стояв біля вікна готельної кімнати. Він був похмурий.
З королем каналізації він розлучився десь о п’ятій вечора, біля Єра. Умовив одного таксиста відвезти його до Ніцци. Водій, що був із Бе-дез-Анжа, саме повертався додому. За чотириста євро той погодився подолати разом із пасажиром сто п’ятдесят кілометрів поміж двома містами, узявши на себе оплату бензину і дорожнього мита.
Під час мандрівки він знай вихваляв найбільшу подію — карнавал, що відбувався в Ніцці, й сьогодні, 19 лютого, супроводжувався найбільшим святкуванням. Такого його пасажир ще не бачив! Розмальовані повози, квіткова битва, феєрверки та інші розваги триватимуть аж шістнадцять днів!
Януш не слухав його. Він міркував над тим, як використати цю обставину собі на користь. У місті буде сум’яття. Юрби людей на вулицях, багато хто в машкарі. Галас, яскраві барви, а головне, метушня. І вдень, і вночі. Поліція і сили правопорядку зі снаги вибиватимуться, щоб не допустити помітних порушень. Що ж, із його погляду, це не так і погано.
Аж от вони прибули до міста. Там Януш зрозумів, яку дурню казав таксист. Він пообіцяв йому карнавал, як у Ріо. А Януш побачив безлюдне і холодне місто, що поринуло в зимову сплячку. Він поселився в готелі середнього класу під назвою «Модерн», на бульварі Віктора Гюґо. І тепер стояв біля вікна, споглядаючи порожню вулицю, що лежала внизу, облямована кипарисами та пальмами. Ніцца понад усе скидалася на курортне місто, та її будинки і вілли, де перемішалися епохи й архітектурні стилі, не залишали ніяких ілюзій: він потрапив сюди під час мертвого сезону.
Зате йому згадалися деякі відомості про Ніццу, які цілком узгоджувалися з тим, що він бачив. Місто вважалося притулком пенсіонерів, воно було напхане спостережними камерами і тут роєм роїлися працівники приватних охоронних агенцій. Крім моря і сонця, його буржуазне населення здобувало за свої грошенята безпеку і спокій. Людині, що ховалася від правосуддя, гіршого місця й обрати не можна було…