Нарцис не сперечався з цим. Найстрашніша гіпотеза полягала ось у чому. Він убивця і після кожного вбивства міняє шкіру. Він струснув головою, не бажаючи погоджуватися з цим звинуваченням.
Вони прямували терасами. У темно-блакитному небі вже зазоріло. Тут, на висоті, п’янко пахла смолиста глиця. Психіатр звернув праворуч і припровадив його до кактусового саду. Нарцис ніколи раніше не бачив стільки кактусів. Вони були скрізь — росли в землі, у глеках, у теплицях. Декотрі скидалися на морських їжаків, загорнутих у вату. Інші сягали двох метрів заввишки або розчепірювали свої лапи, схожі на канделябри.
— Чуєш?
— Що?
— Запах який! — Корто глибоко вдихнув повітря. — Усе наше тіло відгукується на ці запахи. Приблизно те саме відчуваєш, коли дивишся на море… Ми ж здебільшого складаємося з води. Ти полюбляв приходити сюди вечорами…
Нарцис не розумів, куди хилить психіатр.
— Гадаю, ти читав Юнґа?
— Читав, — не вагаючись, відказав Нарцис.
— З погляду Юнґа, наша свідомість чи, точніше, підсвідомість пронизана архетипами, примітивними і схематичними ідеями, що виникли на зорі людської історії: міфами, легендами, первісними страхами. Зіткнувшись із якимось фактом, видовиськом чи подробицею, яка буде нам нагадуванням про ці архетипи, ми зазнаємо глибокого хвилювання, що виходить за межі наших особистих переживань і спільне для всього людства.
Корто говорив монотонниим, майже гіпнотичним голосом.
— То й що?
— Гадаю, десь те саме відбувається і з нашим тілом. Існують, сказати б, фізіологічні архетипи. Море. Ліс. Камінь. Небо. Усі ці царства, які оточують нас не лише зовні, а і є в нашій душі. І в контакті з ними наше тіло прокидається. Згадує, як колись воно було морем, лісом, каменем, зорею… Наші клітини починають здригатися, тремтіти, непокоїтися…
Корто згріб його за плече.
— Знайди свої картини, — прошепотів він. — Вирушай до Парижа. Я знаю, що ти туди зібрався. Тобі потрібно побачити свої роботи. І тоді твоє тіло стане тобі поводирем. Малярство і столичне життя — частини твого минулого. І ти теж до певної міри якась їхня частка.
Нарцис збагнув, що має на увазі Корто. Він заплющив очі й спробував простісінько зараз провести із собою експеримент. Він вдихнув у себе вогкого духу парку, шелесту листя, що скидалося на гомін прибою, і холодного гірського повітря, яке линуло зпередвіку. Тілом його пробігали хвилі. Він став мокрим піском, яким ступають босі ноги. Дзумкотінням комах, що мліють під гарячим сонцем у тім краю, де завжди полудень. Рипінням снігу і слизькою білизною лижні. Він дихав. Сміявся. Обіймав увесь світ. Усеньке його тіло обернулося лаковим відблиском золотавого променя, що осяває літнього вечора жіночу постать у вітальні буржуазного дому…
Він розплющив очі. Корто зник.
Він прислухався. Із долішньої тераси долинали звуки цілком реальних кроків. Придивившись, він побачив, що кактуси рухаються. Серце на мить перестало калатати в грудях.
То були не кактуси. То були грабарі в чорних костюмах.
Вони йшли вперед, нітрохи не переймаючись тим, що зчиняють стільки шкоди: ламали ногами низькі рослини, розсували високі. Хоч було поночі, Нарцис бачив їхні постаті в куртках, застебнутих під саму шию. У їхніх руках були пістолети з глушниками. І тут його наче струмом ударило: свій «Глок» він забув у кімнаті.
Чоловіки дісталися до кахляної доріжки. Задерли голови, розглядаючи будинки. Нарцис устиг заховатися в чагарях. Усе, що відбувалося, він неначе вже десь бачив. У Марселі він так само стояв на східцях, якими піднімалися розбишаки з вуличної ватаги.
Чоловіки почали підніматися. Ховаючись у кущах, Нарцис прокрався до майстерень. Добре, що штани його і куртка були темної барви. Він скрадався, зливаючись із деревами і пітьмою.
Він виліз на балкон, що оперізував будинок. Здається, у майстерні лишилося відчинене вікно. Авжеж. Він прослизнув досередини. Торкнувшись ногами бетонної долівки, трохи підбадьорився. Тихенько причинив віконну раму і врешті відхекався.
Коридор. Якщо він нічого не переплутав, ліворуч розташовані зовнішні східці, що провадять до житлових приміщень. Людей о цій порі тут не було, всі пішли вечеряти до іншого будинку. Прокравшись до своєї кімнати, він застромив руку під матрац і дістав пістолета. Тека з паперами у справі Ікара лежала теж там, був там і ніж, і Нарцисів записник. Усе його майно. Весь багаж. Він застромив зброю за пояса, поклав ножа до кишені штанів, а папери до кишені куртки, яку вбрав поверх піджака. Штани від костюма згорнув і взяв під пахву, щоб надіти потім.