— Ану руки геть! Це ж Вольфлі!
Нарцис обернувся. До нього біг чоловік у лиснючому сірому костюмі, що дуже личив до його чуприни. Років із шістдесят, вузенькі окуляри, охайний. Нарцис усміхнувся йому найчарівнішою зі своїх усмішок. Того ранку він ладен був усім усміхатися. Він був приголомшений тим, що йому поталанило добитися до Парижа і зараз він стояв у галереї Війона-Пернаті, 18, на вулиці Тюренн, неподалік від кварталу Маре.
Вийшовши напередодні з лісу, він попрямував попід ним і врешті опинився на шосе. Майже відразу підкотив ваговоз. Нарцис машинально махнув рукою, і водій зупинився. Він віз якісь вироби з епоксидної смоли в Обервільє, що біля Парижа. І погодився взяти Нарциса, поставивши умову: періодично авто буде провадити пасажир. Ото пощастило! Вони їхали цілісіньку ніч, міняючи один одного за кермом, балакали про те і про се і дрімали потроху.
О шостій ранку Нарцис стояв біля паризького метро «Пор-де-ла-Шапель». Спогади до нього не повернулися, та він відчував, що не втратив здатності орієнтуватися в паризькому метро. Він знав розташування ліній і назви станцій. Знав, де треба вийти, щоб потрапити до певного району. Придбавши квитка, він сів на поїзд дванадцятої лінії, що прямував до «Мерії Іссі». Поки за вікном вагона пропливали зупинки, він думав про те, що вже вкотре виплутався. Та чи надовго? І як натрапили ті вбивці на його слід? Напевне ж вони обшукають віллу Корто. Розпитуватимуть директора… Та він уже не дізнається, чим воно все скінчилося.
Він вийшов на станції «Мадлен» і пішки попрямував вулицею Руаяль. У кишені лежав конверт, напханий грішми, і це викликало в ньому більше певності в собі, аніж «Глок» за поясом. На майдані Згоди він звернув праворуч і подався до «Крійона», одного з найрозкішніших готелів Парижа. Обрав він його невипадково. По-перше, в такому дорогому закладі в нього не будуть вимагати документів. Коли з мешканців луплять такі грошенята, адміністрація поступлива. По-друге, волоцюгу будуть останньою чергою шукати в «Крійоні».
Нарцис удав, що загубив гаманця з паперами, і заплатив за номер авансом майже тисячу євро готівкою. Заяву в поліцію, сказав він, завтра занесе. Ніхто й уваги не звернув на його роздерту куртку. Чи то від зухвалості, чи й просто знічев’я, він назвався Матіасом Фрером. Він більше нічого не боявся. Насилу потрапивши до метро, він відразу збагнув, що його ніхто тут не шукає. Те, що в Бордо чи в Марселі здавалося катастрофою національного масштабу, в паризькій метушні геть нікого не цікавило.
Він піднявся до номера і взяв душ, із подивом зазначивши, що п’ятизірковий комфорт йому звичний. Потім поклав теку з паперами до сейфа. Усе здавалося йому сном. Він утік від убивць. Його кишені повні грошенят. І він може вільно пересуватися столицею, про що вчора навіть мріяти на зважувався.
Звелівши, щоб принесли бритву, він поголився. Потім уклався до ліжка і поспав дві години. Відпочивши, викликав таксі й поїхав на вулицю Франциска І, де була крамниця дорогого вбрання. Поміряв строгого темного двокольорового костюма з чистої вовни, блакитну сорочку і чорні замшеві черевики. Краватку вирішив не купувати. У комі´рці для примірювання глянув на себе в люстро — він знову був схожий на людину. Поклав до кишені нового піджака Нарцисового записника і ключа від кайданів, якого він забрав у охоронця марсельського суду, — то був його оберіг. Купив також два паски. Одним підперезав штани і застромив за нього «Глока». Другого обмотав довкола щиколотки і прикріпив там ножа.
— Нарцисе, це ви чи ні?
Чоловік у сірому костюмі, либонь, власник галереї, стояв перед ним. Вираз його обличчя геть змінився.
— Так, це я. Ми знайомі?
— Я знаю вас за автопортретами. Корто казав, ніби ви кудись зникли…
— Ненадовго, запевняю вас.
Власник галереї був занепокоєний. Він нервово потер долоні і простягнув йому руку.
— Філіпп Пернаті, власник галереї. Ваша виставка мала величезний успіх.
— Так, мені казали.
— Ви… ви так само пишете картини?
— Ні.
— То чому ж ви тут?
Нарцис дедалі дужче розумів, як Пернаті не радий його бачити. Але чому?
— Хотів поглянути на свої роботи.
Галерист полегшено зітхнув. Узяв Нарциса попід руку і припровадив углиб зали, де, певне, був його кабінет.
— Жодної проблеми! Вони тут у мене на знімках, і….