— Ні. Я хочу бачити оригінали.
— Та ж це неможливо! Ваші картини продані.
— Знаю. Дайте мені списка покупців з адресами.
— Про це й мови не може бути! Це конфіденційна інформація.
Нарцис здогадався, в чому річ. Власник галереї непокоївся за грошенята. Цей шахрай продав його полотна набагато дорожче, ніж сказав Корто. І боявся, що художник дізнається про це.
— Мені начхати, скільки ви там заробили! — сказав Нарцис. — Я хочу бачити свої картини, та й край!
— О ні, це неможливо!
Нарцис згріб його за вилоги піджака.
— Ви ж знаєте, що я навіжений? А з навіженцями ліпше діла не мати! А то лихо буде…
— Я не можу дати вам списка, — пробелькотів галерист. — Це особливі клієнти, вони хочуть зберегти цілковиту анонімність…
Він удавився на півслові. Нарцис дістав із-за пояса «Глока». І тицьнув цівкою йому в підборіддя.
— Список, — процідив він крізь зуби. — А то погано буде, як розізлиш мене!
Пернаті охляв усеньким тілом, наче всередині в нього поламалося декілька хребців. Заточуючись, він обігнув стола і взяв комп’ютерну мишу. Клацнув раз, удруге — Нарцис бачив відображення файла зі списком у скельцях його окулярів. Потім злодюга тремтячими руками увімкнув принтера.
— Води ковтніть, — сказав Нарцис. — Може, легше стане.
Той слухняно відчинив дверцята холодильника, що ховався в кутку за декоративним фонтанчиком, і дістав бляшанку кока-коли.
— А мені?
Далі все скидалося на сюжет сюрреалістичної картини. Нарцис тримав галериста у прицілі. Тишу порушувало тільки гудіння принтера, а вони знай цмулили кока-колу. По праву руч Нарцис помітив велику чорно-білу світлину, де був якийсь лисань із пронизливим поглядом темних очей, у штанях з підтяжками. У руках він тримав паперову дудку.
— А це хто?
— Адольф Вольфлі. Я влаштовую ретроспективу його робіт. Найбільший мистець ар-брюту всіх часів.
Нарцис глянув уважніше.
— Він був божевільний?
Пернаті заторохтів, ковтаючи коми і крапки:
— Можна сказати, що й так. Він кілька разів намагався зґвалтувати дітей, то його визнали навіженим. Запроторили до божевільні коло Берна. Звідти він уже не вийшов. Але там він почав малювати. Йому давали олівця і два аркуші газетного паперу щотижня. Часом він малював грифелем, що був менш ніж сантиметр завдовж! І він лишив після себе тисячі малюнків. Після його смерті камера була до самої стелі напхана малюнками і книжками з палітурками ручної роботи.
— А чому в нього була паперова дудка?
— Він згортав аркуш паперу і грав на ньому власну мелодію. Він не був музикою, та казав, ніби чує ту мелодію у себе в голові.
Кабінет раптом поплив Нарцисові увіччю. Ось іще один навіжений злочинець, який погамував свої тваринні схильності арабесками ліній. Невже і він такий?
— Список! — глухо сказав він.
Пернаті простягнув йому видрукуваного аркуша. Обличчя його потроху набувало звичної барви. Він навіть спробував випростатися. Та видно було, що йому страшенно кортить випровадити звідси цього несамовитого.
Нарцис хутко переглянув списка. Знайомих прізвищ не було. Більшість паризьких адрес. Знайти їх неважко. Напроти кожного прізвища стояла назва придбаної роботи — «Сенатор», «Листоноша», «Адмірал»…
Він застромив пістолета за пояс і попрямував було до дверей, аж похопився.
— Розкажи мені про Курбе, — звелів він, переходячи на «ти».
— Ку… Курбе? А нащо вам Курбе?
— Я хочу почути про «Поранену людину».
— Я не фахівець у цьому періоді.
— Що знаєш, те й розповідай.
— Здається, Курбе написав цього автопортрета чи то в 1840-х, чи то в 1850-х роках. Десь тоді. Славетний зразок виправлення.
— Що? Ану повтори!
— Виправлення. Так називають картину, яку ґрунтовно переробили. Або полотно, поверх якого художник написав нову картину.
Ті слова просто-таки вибухнули в його мізках. Мої картини — це тільки виправляння помилок. Ось воно в чім річ… Нарцис мав на увазі не те, що мистецтво служить йому покутою. Він тільки хотів сказати, що його картини написані поверх інших мальовидл. Утім, повністю його фраза звучала так: «Не треба вірити всьому, що бачиш. Мої картини — це тільки виправляння помилок». Отож, його автопортрети були просто камуфляжем…
— То розповідай, розповідай про «Поранену людину»!
— Ну, суто теоретично… — Пернаті заговорив трохи помаліше. — Мистецтвознавці завжди дивувалися, чому Курбе змалював себе у вигляді чоловіка, який лежить під деревом із раною в грудях. Згодом з’ясувалося, що картина містила в собі секрет. Спершу Курбе написав свого портрета з нареченою. Та поки він працював над тією картиною, панна його покинула. Образившись до самісінької глибини душі, Курбе прибрав її з полотна, а собі намалював символічну рану в грудях, там, де серце. Рану від кохання.