— Ручка є у вас? — запитала вона.
Він простягнув їй помаранчевого фломастера. У списку було десь два десятки прізвищ. Здебільшого паризькі адреси. Вона підкреслила дві: Валід Ель-Гурі, на проспекті Фош, і Сімон Амсалем, на проспекті Віктора Гюґо. Хто наступний? Що там на екрані? Всюдихід рухався набережною до бульвару Сен-Жермен.
— Що ще хотів Нарцис? — знову спитала вона Пернаті.
— Нічого. Узяв списка і пішов.
— А ще хтось сьогодні до вас заходив?
— Ні.
Тут щось було негаразд. Якби ці зарізяки хотіли забити Януша, то вже давно його забили б. То чого вони чекають? Хочуть дізнатися, чого він ото шукає? І нащо йому дивитися на свої картини? Хіба що в них криється якась інформація… Шифр, закодований автором, тобто Нарцисом. Таємниця, яку він забув і намагається згадати.
Всюдихід знай рухався. Якщо судити зі списку, вони мали зупинитися на вулиці Сюркуф, біля будинку номер вісім, де мешкав Ерве Латанрі, проте зарізяки поминули те місце і подалися до майдану Інвалідів.
— Що ще він вам казав?
— Та нічого… Хоча сказав-таки. Точніше запитав. Про Ґюстава Курбе.
— Що його цікавило?
— Один його автопортрет. Називається «Поранена людина».
— А точніше можна? Мені треба знати, про що ви з ним балакали. Дослівно.
— Йому хотілося знати, що таке виправлення.
— Гм… Я теж хочу знати.
— Так називається полотно, яке автор ґрунтовно переписав. Майже цілковито переробив.
По спині побігли дрижаки. То було щось дуже важливе.
— А «Поранена людина» теж виправлення?
— Авжеж, це одна з найславетніших робіт. Мистецтвознавці довго не могли второпати, чому Курбе змалював себе вмирущим і з раною у грудях. У 70-х полотно просвітили рентґеном і виявили, що під зовнішнім пластом фарби є ще один. Там зображено його наречену, яка потім покинула його. Курбе переписав картину, змалювавши себе вмирущим від рани в серце. Зрозумілий символ.
Тепер вона все збагнула. Нарцисові картини були виправленнями. Під автопортретами він малював щось інше. Якийсь секрет там крився, і тепер він хотів дізнатися, що то таке. Але того самого хочуть і вбивці. А Нарцис збирає свої полотна, щоб дослідити рентґеном.
Глянула на айфона. Зарізяки прямували вулицею Бак. Та ось вони зупинилися на розі вулиці Монталамбер. Вона переглянула списка. Авжеж. У будинку номер один на цій вулиці мешкає Сільвен Райнгард.
Вона попрямувала була до дверей, та похопилася.
— У вас є репродукція «Пораненої людини»?
— Хтозна… У монографії, певне…
— Знайдіть.
— Послухайте…
— Мерщій!
Пернаті вийшов. Анаїс навіть не спробувала погамувати своє сум’яття. Кров бу´хала у скронях, і вона не могла тверезо мислити.
— Ось.
Пернаті тримав у руках розгорнуту книжку. Чоловік лежав під деревом, укрившись плащем. Уся картина була просякнута трепетним, золотавим світлом. Тінь під головою скидалася на темну кору. Заснулий красень стискав лівою рукою край плаща, а права була ним затулена.
Ліворуч на білій сорочці розпливлася кривава пляма. Поруч з художником лежала шпага. Анаїс дивилася на картину очима слідчого. Вона відразу збагнула, що це вбивство і що шпагу поклали задля того, щоб ніхто не дізнався правди. Жертва не хотіла, щоб люди дізналися, хто її вбивця. Не суперник, з яким начебто відбувся поєдинок, а дівчина, з якою він хотів прожити всеньке життя.
— У вас є рентґенівський знімок цієї картини?
— А він там, у книжці.
Пернаті перегорнув сторінку. Анаїс побачила ту саму картину в чорно-білому варіанті. Біла барва пронизувала її, обернувши чудернацьким видивом. Побачила вона і подробицю, якої не було на картині. Замість бганок плаща з’явилася жіноча постать. Жінка лежала, поклавши голову на плече художникові. Вона здавалася нематеріальною, схожою на модні на початку ХХ століття зображення потойбічних істот, що їх начебто бачили втаємничені під час спіритичних сеансів.
Але та жінка лишилася під пластом фарби.
Анаїс подякувала Пернаті і, схвильована, вийшла з галереї. Вона раптом збагнула, чого найдужче боїться.
Адже під картинами Нарциса могло бути зображення його давньої нареченої.
Сільвен Райнгард жив поночі.
Двері він відчинив обережно, ланцюжка не скинув. На сходовому майданчику сяяли тьмяні світильники, що скидалися на світлячки парафінових ламп у копальні.
— Я впізнав вас, — озвався він. — Ви Нарцис.
Нарцис мовчки кивнув.
— Я ніколи не купую робіт просто в художників, — сказав Райнгард.