Вона поглянула на свої замурзані фарбою пальці. Дивно, але почувалася спокійно, навіть упокорено. Головної мети вона досягла: Нарциса заарештували. Тож він у безпеці. Поліція з’ясує правду. З’ясує особу двох найманців. Розплутає увесь цей клубок. І, може, зловить маніяка, що вбиває бурлак…
Інтуїція підказувала їй, що незабаром буде і розв’язка.
А що буде з нею самою?
— Мерзотники! Покидьки! Комісара мені сюди!
Анаїс вище підняла ноги. Волоцюга ще раз ригнув. Сморід дешевого пійла поєднувався з іншими, не менш огидними запахами — сечі й замурзаного тіла. Вона неуважно озирнула своїх нових товаришів. Крім крикуна і ригаки, тут було двоє арабів, що сиділи понурившись на лаві. Молодий панк знай крутився і до крові чухав собі руки. Чолов’яга в добротному костюмі сумовито втупився в долівку — певне, водій без паперів. Два рокери, майже підлітки, в старанно подертих і замурзаних фарбою джинсах, либонь, мастаки графіті, реготалися і пхали один одного ліктями.
А вона була тут єдина жінка.
Як по правді, жінок ніколи не садили до камери разом із чоловіками, та в Парижі, мабуть, змінилися правила. А може, її взяли за хлопця. Або зробили це навмисне, щоб чинити на неї тиск. Вона не протестувала і не опиралася. Процедура йшла, як годиться. Незабаром її викличуть до судді. Тоді вона все і пояснить…
У замковій шпарині заскреготів ключ. Усі як один пооберталися — все-таки щось нове. На порозі стояв поліцай в однострої, а за ним ще один, у цивільному. Анаїс умить оцінила його: любитель тягати залізо, напханий стероїдами, визнає тільки силу…
Поліцай обернувся до неї.
— Іди зі мною.
Вона не звернула уваги ні на те, що до неї звертаються на «ти», ні на зневажливий тон. Грубі джинси, шкірянка, «Глок» при боці — здоровань важив понад центнер. У камері полякалися.
Вона підвелася і пішла за здоровилом. Та він повів її не до вестибюля, де були кабінети офіцерів поліції, а звернув праворуч, у вузький коридор, де тхнуло курявою, там іще повернув праворуч, і до запаху куряви долучився сморід лайна.
Із-за сталевих дверей кімнати із зовнішніми вимикачами і водопроводом лунали стогони, зойки і глухе гупання. Витверезник. Поліцай в однострої забряжчав ключами. Чотири голі бетонні мури. Сморід блювотиння і лайна. І таргани на стінах, як глядачі.
— Сядь.
Анаїс послухалася. Двері грюкнули.
— Ми перевірили. Ти таки з поліції.
— Може, будете звертатися до мене на «ви»?
— Заткни пельку. Ти забула про одну подробицю.
— І яку?
— Сьогодні вранці тебе позбавили посади. За наказом прокуратури Бордо.
Анаїс усміхнулася і хрипко сказала:
— Вимагаю виконання припису 3212. Медичного огляду. Мене побили і…
— Я сказав, заткни пельку! Ти стріляла в поліцаїв, та ще й зі зброї, яку не маєш права носити.
— Не хотіла, щоб поліцаї вчинили помилку.
Здоровань зареготався. Він стояв, застромивши великі пальці за пояс. Вона понурила голову, вдаючи покірність. Це була своєрідна вистава, і їй треба було грати свою роль.
— Це ти помилка.
— Я можу зустрітись із суддею?
— Зустрінешся, як буде пора. Та не сподівайся, що так просто все обійдеться. Обіцяю. «Глок» і амфетаміни — гаплик тобі.
Здоровань відверто радів. Чомусь йому подобалося знущатися з колеги.
— Під час операції ви затримали чоловіка. Де він?
— Може, тобі ще й усі матеріали справи принести? І особистий кабінет надати?
— Він поранений? Ви його допитали?
— Бачу, ти ще нічого не втямила, крихітко. Тут ти вже ніхто. Навіть гірше, як ніхто. Ти для нас наче Юда.
Вона нічого не сказала на те. Вона боялася цього велета. Сорочка і куртка аж тріщали в нього на плечах. А обличчя було тупе, як у худобини.
— Під час сутички потерпіли двоє, — знову озвалася вона. — Ви з’ясували їхні особи? Знайшли їхнє авто, «ауді» моделі Q7, припарковане напроти готелю «Пон-Руаяль»?
Поліцай вражено похитав головою. Тепер він дивився на неї як на дурнувату. А з дурними хіба сперечаються?
— Ви розпочали опитування свідків? — провадила вона. — Спершу треба допитати персонал центру медичної діагностики на вулиці Монталамбер, 9. Він…
— На твоєму місці я пошукав би добрячого адвоката.
— Адвоката?
Він нахилився до неї, упершись долонями в коліна. Коли він озвався, голос його лунав по-іншому, майже співчутливо.
— Що ти собі думаєш, курочко? Що можеш смалити у своїх колег, наче в горобців, і тобі воно минеться? Чи у вас у Бордо всі так роблять?